Адаптаційний період - серйозне випробування для малюків 2-3                                                                     років життя.

Викликані адаптацією стресові реакції надовго порушують емоційний стан малюка,

тому ми рекомендуємо:

        Привести домашній режим у відповідність з режимом групи дитячого саду, в яку буде ходити дитина.

·       Ознайомитись з меню дитячого саду і ввести в раціон харчування малюка нові для нього страви.

·       Навчайте дитину вдома всім необхідним навичкам самообслуговування: вмиватися, витирати руки; одягатися й роздягатися; самостійно їсти, користуючись під час їжі ложкою; проситися на горщик. Одяг обов'язково повинен бути зручним для дитини цього віку, оптимальний варіант: брюки або шорти без застібок і лямок.

·       Розширюйте «соціальний горизонт» дитини, нехай вона звикає спілкуватися з однолітками на дитячих ігрових майданчиках, ходити в гості до товаришів, залишатися ночувати у бабусі, гуляти по місту тощо. Маючи такий досвід, дитина не буде боятися спілкуватися з однолітками і дорослими.

·       Необхідно сформувати в дитині позитивну установку, бажання йти в дитячий сад. Малюкові потрібна емоційна підтримка з боку батьків: частіше кажіть, дитині, що Ви його любите, обіймайте, беріть на руки. Пам'ятайте, чим спокійніше і емоційно позитивно батьки будуть ставитися до такої важливої події, як відвідування дитиною дитячого садку, тим менш болісно буде проходити процес адаптації. Уникайте обговорення при дитині хвилюючих Вас проблем, пов'язаних з дитячим садом.

·       У перший день краще прийти на прогулянку, так як на прогулянці (у грі) малюкові простіше знайти собі друзів, познайомитися з вихователем. У дитячий садок можна брати з собою улюблену іграшку.

·       Плануйте свій час так, щоб у перший місяць відвідування дитиною дитячого садка у Вас була можливість не залишати його там на цілий день. Перші тижні відвідування дитячого саду повинні бути обмежені 3-4 годинами, пізніше можна залишити малюка до обіду, в кінці місяця (якщо це рекомендує вихователь) залишити малюка на цілий день.

·       Для попередження нервового виснаження необхідно робити в середині тижня «вихідний день» для малюка.

·       У період адаптації необхідно дотримуватися режиму дня, більше гуляти у вихідні дні, знизити емоційне навантаження.

·       Дитина повинна приходить в дитячий садок тільки здоровою.

 

Уроки розлуки

 

v   Самі навчіться розлучатися з дитиною: вгамуйте тривогу і докори сумління через рішення вийти на роботу. Якщо мама впевнена, що з її малям у садку все буде гаразд, - так і буде.

v   Дорогою розповідайте щось захопливе.

v   Будьте чесні з дитиною. Не тікайте! Чітко скажіть: «Я йду на роботу, але я прийду за тобою після того, як ти поїси й поспиш».

v   Дайте малюку із собою «талісман»: улюблену іграшку, вашу хустинку.

v   Вигадайте ритуали прощання (усе, що відбувається регулярно, - заспокоює). Поцілуйте в кожну щічку, обійміть, дайте «п'ять»...

v   Навчіть дитину знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них по імені, просити, а не забирати іграшки, у свою чергу, пропонувати іграшки іншим дітям.

v   Не піддавайтеся на маніпуляції дитини - плач, умовляння, гнів. Чітко кажіть: «Ти будеш ходити в садок тому, це ти вже великий. А я допоможу тобі».

v   Найголовніше - не бійтеся сліз дитини, адже він поки не може реагувати інакше! Не дратуйте дитини своїми сльозами і нервозністю. Багато мам не можуть стримати емоцій при розлученні з дитиною вранці, коли дитина йде до групи.

v   Пам'ятайте, що дитячий сад - це перший крок у суспільство, імпульс до розвитку знань дитини про поведінку в суспільстві.

v   І ще. За час, проведений у розлуці з мамою, у малюків... немов сідає батарейка. Дитина потребує «підзарядки» - тісного спілкування з мамою.

Тому, навіть якщо в домі є інші діти, хоча б півгодини

приділіть особисто малюку. Разом погуляйте, почитайте книжку.

 А ввечері візьміть на руки та обійміть: тілесний контакт обов'язковий!

 Адже ваше сонечко дуже сумує за вами.

 

 

Рекомендації батькам щодо виховання дитини

 

v    Любіть свою дитину такою, якою вона є, а не за її досягнення та успіхи.

v    Не порівнюйте її з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (такою, якою вона була вчора і, можливо, буде завтра).

v    Не слід постійно турбуватися про дитину, намагатися постійно оберігати її від можливих небезпек, які часто є надуманими. Сподівайтеся, що вона зможе самостійно подолати життєві труднощі.

v    Не сваріть, а тим паче не ображайте дитину в присутності чужих людей. Поважайте почуття і думки дитини. На скарги з боку оточення відповідайте: «Дякую, ми вдома обов'язково поговоримо на цю тему».

v    Засуджуйте не саму дитину, а її вчи­нок.

v    Навчіть дитину розповідати про свої проблеми. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, які виникають з однолітками і дорослими. Щиро цікавтесь її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї пра­вильну життєву позицію.

v    Постійно спілкуйтеся з дитиною. Нехай вона розповість вам, як провела день, з ким гралася, що було у школі тощо. Слухайте уважно, ставте запитання, щоб дитина від­чувала, що це вам справді цікаво.

v    Допомагайте дитині виконувати те, що вона поки що не вміє робити сама. Ніколи не відмовляйте їй зі словами: «Я теж цього не вмію робити».

v    Не розхвалюйте дитину але й не забу­вайте її заохочувати, коли вона цього заслуго­вує. Хваліть словом, усмішкою, ніжністю, а не відкупайтеся заохоченнями (купівля нової іграшки або солодощів). Пам'ятайте, що похва­ла, як і покарання, має відповідати вчинку.

v    Підтримуйте вдома чіткий розпоря­док дня. Час прийому їжі, виконання домаш­ніх завдань і сну має відповідати цьому роз­порядку.

v    Не намагайтеся все зробити за дити­ну, дайте їй свободу. Пам'ятайте, що дитина потребує не стільки самостійності, скільки права на неї.

v    Проводьте дозвілля разом з дитиною. Залучайте дитину до обговорення сімейних проблем, вислуховуйте та обговорюйте її думку.

v    Допомагайте дитині розвивати її зді­бності.

v    Не формуйте взаємини на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернати­ву. Повага до дитини зараз — фундамент поважливого ставлення до вас у теперіш­ньому й майбутньому.

v    Будьте терпимими до вашої дитини.

 

Поради дитячих психологів

Як розмовляти з дітьми про короновірус

    Психологи радять говорити з дитиною про коронавірус тільки в тому випадку, якщо дитина сама про це запитує. В іншому випадку вона все одно не буде вас слухати. Для маленьких дітей хвороба є абстрактним поняттям, а необхідність ізоляції засмучує їх найбільше.

    Якщо ви змушені звернутися до медичного закладу, акцентуйте увагу дитини на те, що дорослі тут для того, щоб її захистити. Скажіть дитині, що ви теж знаєте, як захистити себе.

     Придумайте веселий спосіб навчити дитину правильних звичок, щоб дати їй відчуття контролю. Наприклад, ви можете перетворити миття рук на гру. Скажіть їй: «Навколо віруси, тому нам потрібно бути обережними. Нам потрібно вимити руки, а потім я розповім тобі, як ще ми зможемо перехитрити віруси».

 

 

     Сьогодні мозок більшості з нас налаштований на інформацію «а що там з коронавірусом?». Ми регулярно моніторимо новини, відстежуємо статистику, обмінюємося думками в соціальних мережах. Через пандемію коронавірусу багатьох людей охоплює паніка та страх заразитися COVID-19.

         Хтось читає новини про це, зберігаючи спокій, а для когось – це джерело наростаючої паніки.

        З давньогрецької «паніка» перекладається як «підсвідомий жах», викликаний дійсною чи уявною небезпекою. Страх перед невідомим – це природна реакція мозку. Захисний механізм, який мобілізовував наших пращурів перед невідомим  та допомагав залишитися живими, якщо воно дійсно становило небезпеку.

        Тривога, що підживлюється страхом, – основа інстинкту самозбереження, схема дії якого залишається незмінною з часів праотців людства. 

         Ситуація, викликана пандемією коронавірусу, дійсно тривожна. Залишатися байдужим непросто. Та лише від нас залежить, як саме реагувати на це: мати холодну голову й зберігати спокій чи впадати в паніку.

 Психологи  рекомендують  обрати методи, які будуть найбільш ефективними для вас та допоможуть не впадати в паніку:

Фільтруйте джерела інформації

      Читайте новини лише на перевірених ресурсах, яким можна довіряти. Менше коментуйте та поширюйте інформацію про коронавірус.

Практикуйте діджиталдетокс

      Краще витратьте час, який проводите в інтернеті, на спілкування з рідними, вивчення іноземної мови, читання.Врешті, навчіться готувати нову страву. Це допоможе вашій психіці відпочити й «очиститися» та дасть змогу більш спокійно й раціонально опрацьовувати інформацію.

Розробіть план дій

    Розробіть та запишіть план дій на різні випадки: епідемії та обмеження пересування, хвороби колег чи людей, з якими ви були в контакті, вашої хвороби чи рідних тощо.Опишіть детально свої дії в кожному випадку. Це дасть вам відчуття контролю та розуміння, що зможете впоратися з будь-якою ситуацією.

Записуйте те, що хвилює

     Це допоможе перенести тривогу в іншу площину (на папір) та трохи заспокоїтися.Окрім того, хвилювання шкодить сну. А, як відомо, недосипання послаблює імунітет та робить вас більш вразливими до хвороб.

Будьте тут і зараз

     Хвилювання й тривожність – це проекція себе в майбутньому. Якщо є реальні причини, які загрожують здоров'ю, вашому чи близьких, поміркуйте, як можете мінімізувати чи усунути їх.

    Та якщо цей страх продукується просто прочитанням новин, спробуйте відпустити його та зосередитися на тому, що дійсно відбувається тут і зараз.

Переключайте діяльність

     Переключіться на виконання монотонних домашніх справ, щойно почали відчувати, що страх та паніка наростають.Прання, прибирання, приготування їжі дають певний релакс та можливість відволіктися від факторів стресу.

Говоріть про почуття

     Говоріть з рідними та близькими про свої почуття. Або ж зверніться до психолога. Відчувати страх та тривогу не соромно. Більше того, хвилюватися про здоров'я та життя, своє й рідних – природно.

Розмова з близькими чи фахівцем допоможе заспокоїтися та подивитися на ситуацію під іншим кутом.

Концентруйтеся на позитиві

    Наш мозок гостріше реагує на негативні події. Крім того, він схильний робити з невідомого погане. Через це нам здається, що навкруги більше негативу, ніж позитиву. А інфопростір підсилює це відчуття.

Впоратися з панікою непросто, але можливо. Головне – щире бажання та робота над собою.

 

Зичу всім нам міцного здоров'я та спокою.

 

Інформаційне повідомлення

День Безпечного Інтернету

11 лютого 2020 року у світі відзначається День безпечного Інтернету (Safer Internet Day) під гаслом «Разом для найкращого Інтернету».

 Цей день проводиться з метою створення   безпечних умов інтернет-мережі,  формування онлайн-культури у дітей і дорослих  та виховання навичок  позитивного і ввічливого  онлайн-спілкування

          Інтернет – цікавий і корисний засіб навчання, відпочинку і спілкування з друзями.  Але, разом з тим, комп’ютерна мережа містить віртуальні загрози, які можуть мати негативні наслідки в реальному житті. Інтернет сьогодні став невід'ємною частиною життя багатьох дітей, але сам по собі він ні добрий і ні поганий. Він лише інструмент, і головне - вміти його правильно використовувати.

ПЛАН ЗАХОДІВ

до Міжнародного Дня безпечного Інтернету

 в ЗДО№13  «Малятко» (ясла – садок)

№ п\п	Заходи	Термін виконання	Віконавець
1	Оформлення в інформаційному куточку пам’ятки для для батьків «10 золотих   правил безпеки в Інтернеті для дітей» , «Інтернет-залежність у дітей»	11.02.2020р.	Практичний психолог
2	Ігри, вправи з дітьми старшого дошкільного віку щодо профілактики Інтернет - та комп’ютерної залежності. Виставка  дитячих розмальовок	11.02.2020р. протягом дня	Вихователі дошкільних груп
3	Розміщення на сайті ЗДО інформації «Міжнародний День безпечного Інтернету» та консультації для батьків «Правила безпечного Інтернету»	11.02.2020р.	Вихователь– методист Практичний психолог
4	Анкетування для педагогів на визначення комп’ютерної залежності К.Янг.	11.02.2020р.	Практичний психолог
5	Підготовка інформації в батьківські куточки груп «Безпека Ваших дітей в Ваших руках»	11.02.2020р.	Практичний психолог
6	Виговлення колажу «Безпечний Інтернет  для малюків»	11.02.2020	Практичний психолог
7	Розміщення інформації щодо проведення  заходів на сайті ДНЗ.	12.02.2020р.	Вихователь– методист

 

Інформаційне повідомлення

11 лютого 2020 року у світі відзначається

 День безпечного Інтернету (Safer Internet Day)

під гаслом «Разом для найкращого Інтернету»

 Цей день проводиться з метою створення   безпечних умов інтернет-мережі,  формування онлайн-культури у дітей і дорослих  та виховання навичок  позитивного і ввічливого  онлайн-спілкування

          Інтернет – цікавий і корисний засіб навчання, відпочинку і спілкування з друзями.  Але, разом з тим, комп’ютерна мережа містить віртуальні загрози, які можуть мати негативні наслідки в реальному житті. Інтернет сьогодні став невід'ємною частиною життя багатьох дітей, але сам по собі він ні добрий і ні поганий. Він лише інструмент, і головне - вміти його правильно використовувати.

        Інтернет дає величезні можливості: спілкування, бібліотеки, музика, кіно. Але, разом з тим, містить віртуальні загрози, які можуть мати негативні наслідки в реальному житті.

      Сучасній людині інтернет необхідний як засіб для отримання інформації, спілкування, але, користуючись послугами інтернету, не забувайте про тих, хто поряд з вами, і ваш духовний світ!

      Отже, використання інтернету повинно бути розумним. Як зробити так , щоб віртуальні загрози не завдавали шкоди Вашій дитині і Вашим близьким у реальному житті?

Пам'ятка

Основні правила безпечної роботи в інтернеті,

про які варто сказати дітям

• Не давайте нікому своїх паролів.
• Не надавайте особистої інформації поштою чи в чатах без гострої на те потреби.
• Не реагуйте на непристойні та грубі коментарі, адресовані вам.
• Повідомляйте про ситуації в інтернеті, які вас непокоять (погрози, файли певного місту, пропозиції).
• Відмовляйтесь від зустрічей з випадковими людьми, з якими познайомились в онлайні.
• Не діліться своїми фото з незнайомцями.
• Не повідомляйте інформацію про кредитки батьків (номер картки, термін дії та таємний код).
• Не викладайте фото квитків, на яких видно штрих-код чи QR-код.
• Не скачуйте та не встановлюйте невідомі програми за посиланнями, навіть якщо їх надали друзі.
• Встановлюючи перевірені програми, контролюйте, щоб на ПК не додались небажані програми.
• Не переглядайте інформацію за невідомими посиланнями (друзі, які ними діляться можуть не підозрювати про загрозу).
• Не відкривайте листи-спам, вони можуть містити віруси.

 

ОЗНАКИ ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНОСТІ У ДІТЕЙ

Якщо поведінка дитини не змінилася, успішність у школі не погіршилася, настрій і самопочуття хороші - причин для тривоги, швидше за все, немає. Коли ж варто занепокоїтися?

1. Якщо дитина стала проводити за комп'ютером більше часу, ніж раніше (більше 6 годин на тиждень);

2. Якщо віртуальне спілкування стало для неї важливішим, ніж реальне - вона пропускає школу, перестала виходити на прогулянки у двір і т.д.;

3. Якщо спостерігаються порушення сну, апетиту, зміна звичного режиму;

4. Якщо дитина стала схильною до частих перепадів настрою, неадекватно (агресивно) реагує на прохання вимкнути комп'ютер;

5. Якщо за неможливості бути онлайн вона тривожна, пригнічена, постійно згадує про справи "в мережі";

6. Якщо дитина неохоче розповідає або взагалі приховує, чим займається в мережі, що шукає, у що грає.

Для дітей найбільш характерні

три форми інтернет-залежності:

·       ігрова залежність - пристрасть до онлайн-ігор;

·       залежність від соцмереж - пристрасть до віртуальних знайомств і спілкування онлайн, постійне спілкування на форумах, у чатах, у соціальних мережах на противагу живому спілкуванню;

·       нав'язливий веб-серфінг - хаотичні переходи з сайту на сайт, без конкретної мети.

 

Шість правил розумного користувача Інтернету:

§  Я буду поводитись в Інтернеті чемно і не ображатиму інших;

§  Я буду залишати некорисні для мене веб-сайти;

§  Я буду зберігати свій пароль в таємниці;

§  Я буду розповідати своїм батькам про проблеми і користуватися їх підтримкою;

§  Я буду шукати цікаві веб-сайти й ділитися посиланнями зі своїми друзями;

§  Я знаю, що можна бути легко обманутим і не буду повідомляти реальні імена, адреси й номери телефонів.

 

Так! — безпечному Інтернету для дітей в Україні.

 Проблема безпеки дітей в Інтернеті вже не здається Україні такою далекою. Ніхто не може заперечити, що на сьогоднішній день вона постала особливо гостро.

Кожного року аудиторія користувачів всесвітньої мережі дедалі розширюється і її переважну частину становить молоде покоління — діти та підлітки, які повністю не усвідомлюють загрозу, що може чекати на них у віртуальному просторі.

Тільки об'єднавши наші зусилля, ми зможемо допомогти дітям захистити себе від небезпек віртуального світу та навчити їх правилам безпечного поводження у світовій мережі.

 

Поради та рекомендації батькам 6 правил

для безпечного користування Інтернетом вашій дитині

1. Не ставте комп'ютер в дитячій кімнаті. Щодня провітрюйте кімнату, де стоїть комп'ютер.

2. Придумайте і обговоріть правила користування комп'ютером та Інтернетом для всіх членів сім'ї. Пам'ятайте, що оптимальний час перебування перед комп'ютером:

для дошкільнят - не рекомендується;

для учнів 1-5 класів - не більше 20 хв;

для учнів 7-8 класів - 20-30 хв;

для старшокласників - 30-40 хв.

3. Встановіть на комп'ютер антивірусні програми і налаштування безпеки. Сьогодні практично всі мобільні оператори і провайдери пропонують функцію Безпечного Інтернету для ваших дітей. Наприклад, Ви можете безкоштовно встановити «Веб-фільтр Ліги безпечного Інтернету» - http://www.ligainternet.ru/proxy/. Можете встановити безкоштовний плагін для браузера Adblock Plus, який блокує настирливу спливаючу рекламу (часто непристойного характеру) .

4. Навчіться самі і навчіть дитину критично ставитися до інформації, знайденої в Мережі. Не все, що опубліковано в Інтернеті - правда. Не всі люди в житті такі, якими уявляють себе в Мережі.

5. Покажіть дитині можливості Інтернету для цілеспрямованого розвитку (разом вивчайте мову, дивіться картини відомих художників, слухайте класичну музику і т.д.).

6. Домовтеся не розміщувати особисту інформацію в Інтернеті

 ( домашня адреса, телефон, дату народження, особисті фотографії і фотографії свого будинку і т.п.).

7 . Не відкривайте вкладення, надіслані з підозрілих і невідомих Вам адрес.

8. Навчіться самі і навчіть дітей правильно реагувати на образливі слова чи дії в Інтернеті. Ваші слова теж можуть когось ранити.

9. Регулярно підвищуйте рівень комп'ютерної та Інтернет-грамотності. Рекомендуємо почитати «Як забезпечити безпеку дітей в Інтернеті» http://www.ligainternet.ru/encyclopedia-of-security/parents-and-teachers/parents-and-teachers-detail.php?ID=639

10 . Не вимагайте від дитини те, чого самі не дотримуєтесь!

        Сьогодні комп’ютери стали повсякденністю, сучасній дитині можна лише позаздрити: їй не потрібно перебудовуватися, вона живе в ногу з часом. Вона вже зростає в середовищі, де комп’ютер — така ж звична і буденна річ, як електричне освітлення, автомобілі, телевізори.         Для батьків, педагогів комп’ютер може стати головним болем, адже він не такий безпечний, як видається на перший погляд. Дедалі частіше виникає проблема контролю за діяльністю дітей в інтернет-просторі.

        Ще кілька років тому про кібербулінг ми майже не чули. Після входження суспільства в еру інформаційних технологій сьогодні цей термін стає терміном повсякденного вжитку.

Чи потрібно з ним боротись?

Кібербулінг — це віртуальна агресія. На жаль, серед молоді зараз поширюється таке явище, як кібербулінг. Цим словом позначають створення та розповсюдження відео- та фотозображень насильницького й аморального змісту (це можуть бути, наприклад, зняті на мобільний телефон моменти бійки між учнями).

        Діти можуть уважати перегляд згадуваних роликів веселою забавкою, однак всі ми розуміємо, що такі «безвинні» ігри можуть закінчуватися іноді досить небезпечно, негативно впливаючи на психіку дітей, руйнуючи поняття норми та душевної чистоти.

 

10 золотих правил безпеки  в Інтернеті для дітей

 

1.Нікому без дозволу батьків не давати особисту інформацію: домашню адресу, номер домашнього телефону, робочу адресу батьків, їхній номер телефону, назву й адресу школи.

2.Якщо знайдете якусь інформацію, що турбує вас, негайно сповістіть про це батьків.

3.Ніколи не погоджуватися на зустріч з людиною, з якою ви познайомилися в Інтернеті. Якщо все ж таки це необхідно, то спочатку потрібно спитати дозвіл у батьків, а зустріч повинна відбутися в громадському місці й у присутності батьків.

4.Не посилати свої фотографії чи іншу інформацію без дозволу батьків.

5.Не відповідати на невиховані і грубі листи. Якщо одержите такі листи не з вашої вини, то сповістіть про це батьків, нехай вони зв’яжуться з компанією, що надає послуги Інтернет.

6.Розробити з батьками правила користування Інтернетом. Особливо домовитися з ними про прийнятний час роботи в Інтернеті і сайти, до яких ви збираєтесь заходити.

7.Не заходити на аморальні сайти і не порушувати без згоди батьків ці правила.

8.Не давати нікому крім батьків свої паролі, навіть найближчим друзям.

9.Не робити протизаконних вчинків і речей в Інтернеті.

10.Не шкодити і не заважати іншим користувачам.

 

 

Анкетування

Психолог  пропонує учасникам пройти тест

 на визначення у них комп’ютерної залежності К. Янг.

1.Чи відчуваєте Ви ейфорію, пожвавлення, збудження, перебуваючи за комп’ютером?

2.Чи потрібна Вам проводити все більше часу за комп’ютером, щоб одержати ті ж відчуття?

3.Чи відчуваєте ви порожнечу, депресію, роздратування, перебуваючи не за комп’ютером?

4.Чи траплялося Вам нехтувати важливими справами, в той час як Вибули зайняті за комп’ютером, але не роботою?

5.Чи проводите Ви в мережі більше 3-х годин на день?

6.Якщо Ви в основному використовуєте комп’ютер для роботи, чи берете участь у робочий час у чатах або виявляєте себе на не пов’язаних з роботою сайтах більш, ніж двічі на день?

7.Чи скачуєте Ви файли з заборонених сайтів чи сайтів еротичного спрямування?

8.Чи вважаєте Ви, що з людиною легше спілкуватися «онлайн», ніж особисто?

9.Чи говорили Вам друзі або члени сім’ї, що Ви занадто багато часу проводите «онлайн»?

10.Чи заважає Вашій діловій активності кількість часу, що проводиться в мережі?

11.Чи бувало таке, що Ваші спроби обмежити час, проведений в мережі виявлялися безуспішними?

12.Чи буває так, що Ваші пальці втомлюються від клавіатури або клацання кнопкою миші?

13.Чи траплялося Вам відповідати неправду на запитання про кількість часу, що Ви проводите в мережі?

14.Чи спостерігався у Вас хоч раз “синдром карпального каналу” (оніміння та болі в кисті руки)?

15.Чи бувають у Вас болі в спині частіше, ніж 1 раз на тиждень?

16.Чи буває у Вас відчуття сухості в очах?

17.Чи збільшується час, проведений Вами в мережі?

18.Чи траплялося Вам нехтувати прийомом їжі або їсти прямо за комп’ютером, щоб залишитися в мережі?

19.Чи траплялося Вам нехтувати особистою гігієною, наприклад, умиванням, голінням, причісуванням і т.д. щоб провести цей час за комп’ютером?

 20.Чи з’явилися у Вас порушення сну і/або чи змінився режим сну з того часу, як Ви стали використовувати комп’ютер щодня?

Обробка результатів:

«Ніколи» – 1 бал, «Дуже рідко» – 2 бали, «Іноді» – 3 бали, «Часто» – 4 бали, «Завжди» – 5 балів.

Інтерпретація результатів:

§  20-29 балів – залежність від Інтернету відсутня;

§  30-49 балів – Інтернет-залежність не виражена чи слабо виражена, але пропонуємо прислухатися до наступних рекомендацій;

§  50-79 балів – мережа здійснює значний вплив на Ваше життя;

§  80-100 балів – Вам необхідна допомога психолога.

Рекомендації для Інтернет-залежних:

1.    Встановити межу часу, який можна проводити в Інтернеті.

2.    Змушувати себе час від часу кілька днів поспіль не працювати в Інтернеті.

3.    Програмним чином заблокувати доступ до якихось конкретних ресурсів Інтернету.

 

 

                        Шановні батьки!

       Internet може бути прекрасним місцем для навчання дітей, їхніх розваг, спілкування з друзями або просто місцем, де вони можуть розслабитися чи досліджувати щось. Але так само, як і в реальному світі, Всесвітня павутина може бути небезпечною для дітей. Перш ніж ви дозволите своїй дитині виходити в онлайн без вашого нагляду, переконайтеся, що ви встановили набір правил, дотримуватися яких ви усі погоджуєтесь.

           У лютому європейська громадськість відзначає День безпечного Інтернету, введений в 2004 році організацією Insafe (Європейська мережа безпечного Інтернету). На думку фахівців, основні причини появи віртуальної небезпеки для дітей – це загальна доступність матеріалів, які містять порнографію або пропагують насильство і жорстокість, прихований вплив комунікативних особливостей Інтернету, відсутність нормативних положень, які законодавчо закріплювали б поняття «Порнографічна продукція, що розбещує дітей», недосконалість взаємодії між правоохоронними органами і інтернет-провайдерами в цьому питанні.
         Цей день проводиться кожного року у другий вівторок лютого. В Україні цей день відзначається  завдяки ініціативи компанії «Майкрософт Україна». З моменту заснування були проведені сотні активностей, спрямованих на захист дітей в Інтернеті.

         Основні серед них – це запуск освітнього сайту «Онляндія – безпечна веб-країна» http://www.onlandia.org.ua/ , на якому всі бажаючі можуть отримати необхідну інформацію, приєднатися до руху й зробити свій посильний внесок у вирішення проблеми.

 

Для початку найголовніші правила:

• Знаходьте час для спілкування з дитиною.

 Коли батьки садять дитину за комп'ютер, щоб він їм не заважав займатися своїми справами, вони своїми руками відкривають все пастки інтернету.

• Подбайте про дозвілля своєї дитини. Чим більше у нього інтересів і хобі, тим більше шансів, що інтернет стане для юного користувача цінним джерелом інформації, а на негатив просто не залишиться часу.

• Станьте для дитини провідником в інтернет (а не навпаки). Батькам краще бути трохи попереду власну дитину в галузі освоєння Інтернету. Це не просто, але варто постаратися.

• Знайте, ніж ваша дитина займається в інтернеті. Додайте його в друзі в соціальних мережах і підтримуйте спілкування на просторах інтернету. Заодно будете в курсі того, з ким він спілкується.

 

 

Поради батькам

1. Разом з дітьми розробіть правила користування Інтернетом. Особливо варто домовитися з ними про прийнятний час роботи в Інтернеті і обговорити доступні для перегляду сайти.

2. Знайдіть час для відвідування сайтів разом з дітьми та заохочуйте   їх ділитися з вами знаннями, отриманими в Інтернеті.

3. Якщо діти спілкуються в чатах, використовують програми миттєвого обміну повідомленнями, грають або займаються чимось іншим, що вимагає реєстраційного імені, допоможіть дитині його вибрати і переконайтеся, що воно не містить ніякої особистої інформації.

4. Наполягайте на тому, щоб діти ніколи не видавали своєї адреси, номера телефону або іншої особистої інформації. Наприклад, місце навчання або улюблені місця для прогулянки.

5. Навчайте дітей не розміщувати свої чи сімейні фотографії.

6. Поясніть, що давати свої паролі не можна нікому, крім батьків, навіть найближчим друзям.

7. Поясніть, що не потрібно відповідати на невиховані й грубі листи. Якщо отримали такі листи, то потрібно сповістити про це батьків чи вчителів.

8. Дітям не слід зустрічатися з людьми, яких вони знають тільки з Інтернету. Поясніть, що ці люди можуть виявитися зовсім не тими, за кого себе видають. Зустріч можлива лише у громадському місці та й у присутності батьків.

9. Не все, що діти читають або бачать в Інтернеті, - правда. Привчіть їх запитувати вас, якщо вони не впевнені.

10. Навчіть дітей поважати інших в Інтернеті. Переконайтеся, що вони знають про те, що правила етикету діють скрізь – навіть у віртуальному світі.

11. Наполягайте, щоб діти не завантажували музику, комп'ютерні ігри та інші програми без вашого дозволу.

12. Поясніть, наскільки небезпечно для комп’ютера переходити на посилання, адреси яких вам невідомі.

13. Контролюйте діяльність дітей в Інтернеті за допомогою сучасних програм. Вони допоможуть відфільтрувати шкідливий вміст, з'ясувати, які сайти відвідує дитина і що вона на них робить.

 

ІНТЕРНЕТ-ЗАЛЕЖНІСТЬ У ДІТЕЙ

 

      Інтернет-залежність - це явище, яке в останні роки набуло справді вражаючого розмаху.

      Особливо небезпечною вона є для дітей і підлітків, адже їм набагато складніше самостійно впоратися з потягом до онлайн-життя і вчасно зупинитися.

      

       Будучи невичерпним джерелом інформації, інтернет приваблює дітей можливістю дізнатися і побачити все що завгодно.

Цікава до всього дитина прагне отримати якомога більше: спілкування, ігор, мультфільмів, розваг - і тому багато часу проводить у віртуальному просторі, часто на противагу реальному життю.

       Соціалізацію і спілкування з однолітками замінює фактично однобоким онлайн-спілкуванням. Активним іграм на свіжому повітрі все більше дітей протиставлять мережеві ігри, далеко не завжди нешкідливі. Іноді пошук нової інформації стає буквально нав'язливою ідеєю.

Як боротися з інтернет-залежністю у дітей?

Як і будь-яку хворобу, інтернет-залежність

простіше не допустити, ніж потім лікувати.

Тому краще всього займатися профілактикою, а саме:

·                   не залишати без уваги перші етапи знайомства дитини з інтернетом: поговорити, пояснити основні правила онлайн-життя, звернути увагу на можливість використання Мережі для навчання та саморозвитку;

·                   встановити чіткі рамки користування інтернетом (тільки постарайтеся обійтися без заборон - їх-то якраз найбільше хочеться порушувати, краще просто регламентувати час знаходження в мережі);

·                   не випустити з уваги активність дитини в соцмережах. Причому НЕ обов'язково встановлювати стеження та тотальний контроль - досить "зафрендити", регулярно переглядати оновлення її сторінки, брати участь в обговореннях. Ви ж сучасні батьки сучасної дитини!

 

         Що таке адаптація – це пристосування  організму до нових умов,до вихователів і дитячого колективу. У різних дітей адаптація відбувається по - різному , відповідно до віку , типу вищої нервової системи , стану здоров' я , стилю виховання в сім'ї , родинних взаємин , рівня розвитку в дитини ігрових навичок , її контактності , доброзичливості , емоційної залежності від матері  

Крім вас батьки краще дитину ніхто не знає. Рано чи пізно дітям доведеться відірватися від своїх батьків і стати   на 1 сходинку соціуму. Це сходинка дитячий садок .

        Для кожної дитини початок відвідування дитячого закладу – це стрес, страх. Іноді дитина може захворіти на 4-7 день. Дитина вперше губиться потрапивши у незнайоме оточення ,де не має батьків ,рідних. Деякі діти не приймають посуд ,ліжко, іграшки. У цей момент не тільки діти адаптуються, але й дорослі. Ураховуючи зазначене  можна виокремити три групи дітей за

характером пристосування до нових умов життя .

Адаптація буває :

Легка (триває10-15 днів)

«Ніби там і був.»

Самостійні ,комунікабельні, врівноважені, зацікавлені (в іграшках ,іграх)

Середня (15-30днів)  «Чи тут ,чи там»

Малоактивні, не такі вже і самостійні ,вони завжди потребують допомоги від дорослих, ігрові навички та  спілкування розвинені недостатньо.

Тяжка (2 місяця і більше) «Точно не тут»

Не самостійні , не контактні, швидко втомлюються, ігрові  навички та  спілкування  не сформовані. Ці діти часто хворіють ,сон і апетит у них поганий  або зовсім відсутній .

         Гірше адаптуються діти які сильно прив’язані до мами ,вразливі , емоційно -  неврівноважені діти ,які звикли до пильної уваги вдома . В групах раннього віку можна спостерігати «емоційне зараження», коли одна дитина плаче  її одразу підтримують інші діти.

          Краще адаптуються  товариські, які не так болісно переживають розлуку з мамою,  які вміють самостійно  їсти , частково одягатися , користуватися горщиком.

          Однак варто пам’ятати, що кожна дитина — унікальна, й штучно вводити її в заздалегідь встановлені рамки непотрібно. Можливо, вашій дитині знадобиться більше часу, аби звикнути до умов садочка. 

           Ми можемо зробити висновок, що нам потрібно об'єднати наші зусилля для того , щоб дітям було зручно і цікаво в дитячому садку .

Тож давайте разом закладати фундамент доброзичливих стосунків в дитячому та батьківському колективах , а також у відношеннях між батьками та педагогами дитячого садка. Тому від  успішної взаємодії нашого союзу - трикутника :" Педагог - дитина - батьки " залежить повноцінний розвиток дитини. Робіть усе , щоб дитинство й майбутнє ваших дітей було прекрасним . Любові та взаєморозуміння , успіхів і щастя вам і вашим дітям !

Тому будьте терплячі та уважні, підтримуйте свою дитину й пам’ятайте, що адаптаційний період — тимчасове явище, і ви здатні допомогти дитині його подолати.

 

    До найпоширеніших помилок можна віднести:

• Зникнення мами
  Коли дитина вперше потрапляє в дошкільний заклад із мамою, їй все здається цікавим. Але варто матусі лиш сховатися за дверима, як малюк починає плакати й вередувати. Дитина починає думати, що мама може зникнути в будь-який момент її життя.
  Тому в деяких дитячих садках практикують під час адаптаційного періоду спільне перебування в закладі мам і дітей. Таким чином процес звикання до нового способу життя проходить м’якше та спокійніше.
• Довге перебування
  До відвідування садочка потрібно звикати поступово. В перші дні рекомендується перебувати на території закладу не більш двох годин. У цей час малюк може спілкуватися з іншими дітьми, грати на дитячому майданчику й знайомитися із вихователями. Поступово час можна збільшувати.
• Неправильний режим дня
  Якщо ви заздалегідь не подбаєте про зміну режиму дня дитини, то прокидатися вранці їй буде дуже складно. За 1-2 місяці до походу в заклад, почніть плавно зміщувати час вкладання та підйому, наближуючи їх до режиму дитсадка. Так ви допоможете малюкові звикнути до нового розпорядку.
• Швидкі збори
  Нервові й поспішні збори в садок також можуть стати причиною погіршення емоційного стану дитини. Намагайтеся побудувати свій день так, щоб малюк збирався в дитячий садок спокійно та без поспіху. Це налаштує малюка на позитивний лад .

 

    Саме від батьків залежить те, як дитина буде сприймати дошкільний заклад і наскільки швидко пройде адаптація до нього. Рекомендуємо вам такі кроки:

    1. Насамперед вгамуйте власну тривогу .Якщо мама впевнена, що з її дитиною в дитсадку все буде гаразд, — так і буде.

    2. Поясніть дитині, що таке дитячий садочок і навіщо туди ходять діти:

• намагайтеся створити позитивний образ закладу (наприклад, «У дитсадок приходять такі ж діти, як і ти, вони там разом граються, навчаються, їдять»);
• пограйте з дитиною «в садочок», розкажіть казку про нього.

    3. Познайомте дитину з обраним дитячим садком під час прогулянки. Можна спочатку ненадовго заходити з малюком на територію закладу, в групу, щоб він поступово звикав до садочка.

    4. Завчасно ознайомтеся з розпорядком дня в дитсадку й поступово вводьте цей режим дня вдома, а також навчайте дитину тому, що може знадобитися в садочку (самостійно одягатися, умиватися, їсти).

    5. Заздалегідь познайомте дитину з вихователем групи, до якої ходитиме ваш малюк. Повідомте лікаря й вихователів про особливості стану його здоров’я та характеру.

    6. У перші два-три тижні залишайте дитину лише на кілька годин в дитячому садочку, поступово збільшуючи цей час. Якщо у вас є така можливість, перші кілька днів ви можете разом з дитиною ходити в дошкільний заклад (залишайтеся там на 2-3 години).

   7. Дайте малюку із собою «частинку свого дому»: улюблену іграшку тощо. Вигадайте ритуали прощання (адже все, що відбувається регулярно, — заспокоює). Поцілуйте в кожну щічку, обійміть, дайте «п’ять» чи вигадайте щось особливе й тільки ваше.

    8.Щовечора запитуйте в дитини про те, як пройшов день, що сталося нового й цікавого. Обговорюйте з нею останні події в садочку, розпитуйте про друзів, ігри, заняття, екскурсії.

    9. У період адаптації проводьте більше часу разом з малюком, намагайтеся після дитсадка погуляти, почитати книгу разом. Дитина отримає нові враження й зможе відволіктися від негативних переживань. Дуже важливо обіймати дитину (тісний контакт в період адаптації    Що не можна говорити дитині, яка йде в дитячий садок?

   

 радить звернути увагу на фрази, здатні посилити стрес

 від перебування дитини в дитячому садку:

• «Не плач, інакше віддам тебе в дитячий садок!»
  Такі слова формують у дитини негативне ставлення до дошкільного навчального закладу як до місця, куди її віддадуть, якщо вона буде поводитися неналежним чином.
• «Там не страшно! Не бійся! Вихователька не буде тебе ображати»
  Говорячи подібні слова, батьки забувають, що ми не сприймаємо частку «не». Краще сказати: «У дитячому садочку добре», «Тобі там сподобається» тощо.
• «Їж сам, тому що в садочку ніхто годувати тебе не буде»
  Ця фраза здатна сформувати установку, що садочок — це те місце, де малюк буде нікому не потрібним і позбавленим турботи. Краще скажіть своїй дитині, яка вона доросла й самостійна, і що вам дуже подобається спостерігати за тим, як вона їсть сама.
• «Я куплю тобі нову іграшку, якщо ти підеш у садок»
  Малюк дуже швидко звикне до того, що йому кожен раз щось купують, почне маніпулювати й вимагати заохочення за кожен свій вчинок.
• «Не плач! Он інші дітки не плачуть!»
  Ні в якому разі не порівнюйте свого малюка з іншими дітьми. Почуття вашої дитини унікальні, як і вона сама. Замість того, щоб порівнювати малюка з кимось, підтримайте його, зазначивши, що ви розумієте його почуття й теж будете сумувати за ним.
• «Я буду поруч!»
  Якщо ви насправді не збираєтеся якийсь час провести в садочку, не варто обманювати свою дитину. Інакше вона може припинити вам довіряти, а згодом може й сама почати казати неправду .
• «Заспокойся, інакше залишу тебе тут надовго!»
  Ще один приклад батьківської маніпуляції, яка травмує дитячу психіку. Ні в якому разі не лякайте дитину, що ви її покинете, не будете любити тощо. Ці слова лякають дитину тим, що мама може її позбутися в будь-який момент і зовсім її не любить.
• «Поділися іграшкою. У дитячому садку тобі доведеться це робити постійно»
  Для того, щоб дитина змогла взаємодіяти з іншими дітьми, її треба цьому навчити. Спробуйте пояснити: «Подивись, як хлопчик хоче погратися твоєю машинкою. Давай дамо її йому на деякий час, а потім він нам її поверне.» Можна запропонувати також обмін.
• «У садочку так весело! Ти будеш там гратися, співати, танцювати цілий день»
  Не варто штучно захоплюватися садочком чи формувати завищені очікування, адже дитина може запідозрити вас у нещирості. Краще спокійно перерахуйте те, що їй точно там сподобається.

 

• Будь-який негатив про вихователів, помічників вихователя чи садочок.
  Не критикуйте персонал садочка в присутності дитини, адже вона формує враження з ваших слів: якщо ви негативно висловлюєтеся про виховательку, дитина почне вважати, що вона — погана, і з нею небезпечно.

 

 

 

 

 

Чи можна   уникнути вікових  криз?

Зрозумійте, шо кризи — це не щось шкідливе  і те,

що заважає життю і розвитку дитини.

Криза —це просто черговий ступінь

дорослішання  вашого малюка

            Криза першого року життя  -  це перехід від дитячого віку до раннього дитинства. Малюк вчиться ходити, розмовляти  виявляти свою волю, тобто прагне робити так, як він хоче. Забаганки дитини у цей момент направ­лені  проти заборон  або відмов  батьками  зробити що-небудь так, як хоче малюк. Щоб криза минула гладко, малюк легко перейшов на наступний ступінь свого розвитку, батьки повинні виявити терпіння, послідовність  у  своїх  діях  (вже якщо шось заборонили, то заборонили зовсім), а ще — не тиснути на дитину дуже сильно. Є такі «залізні» заборони, переступати які не можна ніколи це стосується усього, що може бути небезпечним для життя.

            Кризу трьох років багато батьків переживають особливо важко. У цей час не днями, а годинами збільшуються самостійність і активність дити­ни, їй хочеться все робити по-своєму. А оскільки малюк вже чудово хо­дить і непогано розмовляє, він  починає поступово віддалятися від батьків. Якшо дитячу самостійність постійно обмежувати, не заохочувати, а пригнічувати дитячу  ініціативу, то нічого гарного з цього не вийде. Варто розширити нетільки обов'язки, але і права дитини, не лінуватися і терпляче повторювати малюку нові правила, підтримувати всі починання ди­тини, а не «обрубувати» їх. I криза мине майже непомітно.

            Криза семи років вважається однією з найспокійніших. 

Бона відбувається у момент переходу дитини з дошкільного життя в шкільне. Прос­то прийміть новий, більш дорослий статус дитини, допоможіть їй переживати невдачі, хваліть за нові досягнення.

I від того, наскільки ви розумієте, шо зараз відбувається,

залежить, чи зможете ви допомогти  вашій  дитині.

 

Негативізм — прагнення постійно перечити дорослим. Дитина говорить «ні» навіть у тому випадку, коли насправді воліла б сказа­ти «так», бо вказівки йдуть від дорослих: малюку ж украй важливоутвердитися у власній думці, довести ІН­ШИМ, що він може мати самостійну пози­цію, відмінну від позиції дорослого.

Упертість — прагнення завжди від­стоювати свою вимогу.

Норовливість — заперечення тих норм і правил, які були встановлені ра­ніше й до яких дитина начебто вже зви­кла за перші роки свого життя. Раптові порушення режиму — відмова спати у звичний час, відмова від їжі, яку раніше їла із задово­ленням тощо.

Свавілля — прагнення дитини все робити самостійно.Прояв ініціативи власної дії, що не відповідає її можливостям і спри­чиняє додаткові конфлікти з дорослими.

Протест-бунт — дитина знаходиться у стані безперервної ві­йни з оточенням, насамперед із батьками.

Знецінювання — дитина, ще вчора така ласкава й ніжна, рап­том починає лаятися, обзиватися, піддавати сумніву слова доросло­го і його авторитет.

Деспотизм — дитина не лише наполягає на тому, що все роби­тиме сама, а й намагається і дорослих змусити «танцювати під свою дудку». Для багатьох батьків це виявляється справжнім шоком: рід­не маля командує, вимагає, наполягає!

                Причини негативних проявів кризи та їх наслідки

Причинами виникнення негативізму, впертості, свавілля та інших симптомів кризи у поведінці дитини — власне негативних проявів — здебільшого є:

• обмеження самостійності й особистої ініціативи дитини;
• часте й неадекватне застосування заборон і покарань;
• гіперопіка у вихованні;
• неузгодженість та непослідовність у вимогах близьких дорослих.

 

Варто:

• підтримувати атмосферу любові, ласки, безпеки й забезпечувати захист;
• давати прості та чіткі інструкції, що ними дитина може керуватись;
• підтримувати і хвалити за досягнення;
• учити дитину основних правил безпеки;
• встановлювати розумні межі поведінки і стежити за їх виконанням;
• радіти розумовій активності та сприяти її проявам у дитини;
• приділяти дитині час і забезпечувати можливості для розвитку її мислення;
• пояснювати дитині, що для чого робити, як робити тощо;
• дозволяти дитині виражати як позитивні, так і негативні емоції;
• показати дитині різні способи вираження своїх почуттів;
• залишатися спокійним під час спалахів гніву дитини — не поступатися, але й не зловживати владою;
• називати почуття, що їх переживає дитина в конкретній ситуації, та озвучувати їй свої переживання;
• виражати своє невдоволення лише щодо вчинків дитини, а не до неї самої;
• ставитися до дитини, як до «чудової, надзвичайної трирічки».

Не варто:

• конкурувати за владу з трирічною дитиною;
• вважати, що хороші батьки — це ті, в яких дитина слухняна;
• пригнічувати дитячу активність і самостійність, карати за імпульсивність;
• ставитися до дитини, як до «жахливої трирічки»;
• відмовлятися встановлювати межі й вимоги до поведінки дитини;
• очікувати забагато від дитини, наче вона вже і справді доросла;
• соромити та ігнорувати дитину

 

Пам’ятка для батьків:

ЕМОЦІЙНИЙ КОМФОРТ

1. Створюйте в сім΄ї комфортне середовище для дитини. Любіть її. Не забувайте про тілесний контакт із нею. Знаходьте радість у спілкуванні з нею. 
2. Дозвольте дитині бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є. Підкреслюйте її сильні властивості. 
3. Адекватно реагуйте на негативні емоційні вияви дитини. 
4. Задовольняйте природну потребу дитини в емоційній безпеці. 
5. Вчіть дитину дотримуватись порядку, пояснюючи його важливість для збереження позитивних емоцій. 
6. Запобігайте виникненню депресивних станів. 

7. Формуйте в дітей відчуття власної досконалості (усвідомлення образу

«я», самооцінка, рівень домагань, особистісні очікування), потребу в постійному самовдосконаленні. 
8. Наповніть свою душу й серце любов΄ю до всіх і до всього. Передавайте це дітям. Більше всміхайтеся. Це запорука здорової сім΄ї, особистого здоров΄я – вашого й ваших дітей. 
9. Не робіть за дитину те, що вона у змозі зробити сама. Вона може і надалі використовувати вас як прислугу.

10.Не читайте дитині нотацій і не кричіть на неї, інакше вона буде змушена захищатися, прикидатися глухою. 
11. Змиріться з тим, що дитина любить експериментувати. Так вона пізнає світ. 
12. Дитина вчиться на власному досвіді, тому не слід оберігати її від наслідків власних помилок. 

13. Заохочуйте допитливість дитини. Якщо ви спробуєте спекатися її, коли вона ставить відверті запитання, дитина шукатиме відповіді на стороні. 
14. Коли дитина з вами розмовляє, слухайте її уважно, із розумінням, не перебиваючи і не відвертаючись. Не дайте їй запідозрити, що вас мало цікавить те, що вона говорить. 
15. Не ставте занадто багато запитань і не встановлюйте безліч правил для дитини: вона не звертатиме на вас уваги. 
16. Нехай дитина дає волю своїм фантазіям. Жива уява – дарунок, властивий дитинству. Ніколи не придушуйте його! 
17. Поява дитини в родині може викликати кризу в житті старшої дитини. Ставтеся до дітей однаково. Старша дитина повинна знати, що ви любите її ні трохи не менше, ніж інших дітей. 
18. Гарний спосіб припинити сварку між дітьми – перемінити обстановку, відволікти їх. 
19. Не порівнюйте дитину з іншими дітьми, любіть її такою, якою

вона є.  Якщо ви хочете розвинути в дитини певні якості, ставтеся до неї так, ніби вони вже є. 
20. Кращий спосіб виховати відповідальність і впевненість у собі – надати дитині можливість самостійно приймати рішення. 
21. Не поправляйте дитину в присутності сторонніх. Якщо ви скажете їй усе спокійно, віч-на-віч, вона зверне набагато більше уваги на ваше зауваження. 
22. У стосунках із дитиною не покладайтеся на силу. Це озлобить її і привчить до того, що зважати слід  лише на силу. 
23. Знайдіть будь-яку галузь реальних успіхів, підкреслено виділяйте таку діяльність, у якій дитина успішна, може самореалізуватися, самостверджуватися, переживати успіх і пов΄язані з ним позитивні емоції, знайти втрачену віру в себе. 
24. Проаналізуйте разом із дитиною (у вільній ненав΄язливій формі) можливі варіанти подолання тих, чи інших складних ситуацій повсякденного життя, які часто зустрічаються або можуть зустрітися дитині. 
25. Виховуючи дитину, не забувайте про її темперамент та особливості психічних проявів у зв΄язку з цим. 

 

 

              У сім'ї дитина отримує перший життєвий досвід, робить спостереження і вчиться, як себе вести в різних ситуаціях. Формування особистості дитини багато в чому залежить від стилю виховання,  прийнятого у сім'ї. Їх розрізняють декілька − авторитарний, ліберальний, демократичний та індиферентний.

Авторитетний стиль виховання .Батьки визначають та заохочують самостійність дітей. Вони відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки, допускають зміну своїх вимог у розумних межах

Авторитарний стиль виховання. Батьки віддають накази, сподіваючись беззаперечного виконання, встановлюють жорсткі вимоги та правила, не допускають їх обговорення, дозволяють дітям лише мінімальну незалежність

Ліберальний стиль виховання. Такі батьки не достатньо або зовсім не регламентують поведінку дитини, у них беззастережна  батьківська  любов. Дітям надають  необмежену свободу, не встановлюють будь-яких  обмежень.

 

ü Якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти.

ü Якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою.

ü Якщо дитину хвалять, вона вчиться бути вдячною.

ü Якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе.

ü Якщо дитина росте в докорах, вона житиме   з постійним «комплексом провини».

ü Якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться розуміти інших.

ü Якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою.

ü Якщо дитина росте у безпеці,   вона вчиться довіряти людям.

ü Якщо дитина росте у ворожнечі,   вона вчиться бути агресивною.

ü Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості,  вона вчиться знаходити любов у світі та бути

ЩАСЛИВОЮ.

 

 

           

         Як дати дітям щастя ? Про це думає чи не кожен із батьків. І важко знайти людину, яка не любить своїх дітей, причому по-спражньому, не вимагаючи за це  щось - безкорисно та безумовно. Дитина, яка відчула батьківську любов, відважно ступає в життя. Та любов є заставою її щастя, її можливості бути собою навіть у найскладніших обставинах. Натомість людина, яка ніколи не відчула любові, нещаслива та слабка. Як і людина, яка ніколи не любила.

      Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього.

          Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її.

          Це 5 шляхів до серця дитини:

       Дотик - один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

         Слова заохочення -  Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені було б приємно, коли ти...». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

         Час- це ваш подарунок дитині. Діти роблять погані вчинки тільки тому, щоб батьки звернули на нього свою увагу. Бути покараним для дитини краще ніж бути забутим.

       Подарунки - це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї.  Подарунки не обов'язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

        Допомога - материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків —почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини

ми використовуємо різні «мови» нашої любові.

 Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову»

 (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога),

 яка веде до серця дитини.

 

 

             У дітей дуже розвинена уява, і те, що в різні періоди свого розвитку вони переживають так звані вікові страхи, цілком природньо. Не варто впадати в паніку і занадто тривожитись з приводу психічного здоров'я дитини, адже страхи - це частина шляху дорослішання, а їх подолання - основа майбутньої віри у свої сили та можливості! Які ж типові страхи дошкільнят і як ми, дорослі, можемо допомогти їм впоратися з ними?

 

 

          Людина по природі соціальна та із самого народження має потребу в спілкуванні. Дитина розглядає добрі очі мами, торкається татового обличчя, хапає брата за ніс. Найцікавішим для маляти є спостерігання за живими об'єктами, вивчення обличчя, розгляд однолітків. Малюк підростає і уже до двох років чекає від ровесників співучасті у витівках і забавах: «Я можу з розбігу стрибнути в замет, а ти?» Біганина, веселі лементи, розкуті рухи — от і все спілкування. Уже на третьому році життя маленькі карапузи починають «дружити». І як тільки з'являються дружні стосунки, тоді ж з'являються й дитячі проблеми в спілкуванні з однолітками. Дорослі раптом помічають, що дитина ні за що не бажає ділитися іграшками, іноді реагує агресивно, а то й зовсім прагне уникнути спілкування з кимось із дітей. Для маляти 2—3 років це цілком нормально. Саме з такої суперечливої поведінки звичайно і починаються дитячі контакти. Дитина тягнеться до свого однолітка, але поки ще не вміє перебороти свій дитячий егоїзм, домовитися про умови гри. У цьо¬му віці контакти дітей ситуативні, малозмістовні та часто конфліктні. Діти скоріше грають поруч кожний у свою гру, лише зрідка оцінюючи гру сусіда або ненадовго беруть участь у ній. Дитині необхідне спілку¬вання з однолітками — із цим фактом не посперечаєшся. Маля, що не має друзів, викликає побоювання з точки зору повноцінного розвитку особистості. Навіть найтісніші стосунки з батьками не можуть замінити гру з іншими дітьми. Хоча трапляється, що мами вирішують до школи «поберегти» малюка від друзів.

         Минає час, і за допомогою дорослого дитина вчиться грати в гру разом із однолітками. Вона засвоює закон «черговості» і розуміє, що, віддаючи іграшку, може отримати натомість іграшку іншої дитини. До семи років діти вже можуть спілкуватися не тільки із приводу гри. Вони обмінюються думкою з того або іншого питання, порівнюють свої вміння й знання. Але тепер найголовніше для дитини в спілкуванні — прагнення завою¬вати повагу однолітка. 7-літня дитина стурбована не стільки тим, із ким і в що пограти, скільки своєю репутацією в оточенні тих дітей, думку яких вона цінує. Завойований авторитет дитина буде відстоювати всіма силами, вона готова навіть змінити вже сформовані стереотипи власної поведінки, якщо однолітки їх не схвалюють. Така група інших дітей, що мають вагу для малюка, дає йому психічну стабільність та емоційний комфорт. За своїм вмінням зав'язувати контакти ми можемо розподілити дітей на замкнуті і товариські. У будь-якій дитячій групі завжди можна помітити і тих, і інших малят. Вони відрізняються за ступенем їхньої активності в налагодженні контактів із ровесниками. Хтось сам виявляє ініціативу та після багатьох проб і помилок знаходить свою групу, в якій із задоволенням перебуває. Хтось довго придивляється до ігор ровесни¬ків, йому подобається, як вони грають, і він сам би не проти пограти, але не може перебороти сором'язливості та увійти до колективу. Хоча, якщо ініціативу виявить інша дитина, соромливий малюк буде цілком успішно спілкуватися.

            Але є діти, яких однолітки активно відштовхують. Це не завжди за¬біяки та «агресори». Нерідко це малята, які через ті або інші причини різко відрізняються від однолітків поведінкою, зовнішнім виглядом, інтелектом, що часом істотно випереджає середній рівень. Причини, за яких одні діти завжди виявляються лідерами і без зусилля освоюються в будь-якій компанії, а інші або не хочуть, або не можуть завоювати при¬хильність однолітків, не до кінця з'ясовані. Одні психологи вважають, що товариськість — спадкоємна риса характеру. Інші пояснюють її раннім життєвим досвідом малюка: якщо в перші тижні життя він достатньою мірою отримував тепло, турботу і любов, то знайшов своєрідне почуття «довіри до світу», що і робить його активним, сміливим й товариським щодо інших однолітків. Дитина, що не пройшла «школи» спілкування з однолітками, випадає з дитячого культурного середовища з його не-писаними законами і правилами. Вона не вміє «говорити» з однолітками їхньою мовою й, природно, відштовхується ними. Дитина незадоволена таким спілкуванням і стає агресивною.

               Якщо дитина чутлива до переживань інших, доброзичлива, уміє співпереживати, то є багато дітей, які хочуть із нею дружити. До дріб¬них конфліктів між дітьми необхідно ставитися спокійно. Сварки, як відомо, немає лише там, де одна людина. Гуляти тільки з батьками для дитини — не кращий варіант. їй потрібно вчитися вибудовувати стосун¬ки, спілкуватися, заводити друзів. Дошкільний період — час розвитку інстинкту жити в колективі, набуття комунікативних навичок, уміння відповідати не кулаком, а словом, заслуговувати на довіру та повагу. Конфлікти — це частина людського спілкування; хвилюватися необхідно, якщо їх між дітьми взагалі нема. Це протиприродно.

             Розкажіть своєму малюкові просте правило: стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. І особистим прикладом демон¬струйте, як саме це робити. Навчити дружити наших малят ми зможемо тільки тоді, коли самі перестанемо сваритися. Часто причини конфлікт¬ної поведінки приховуються в непевності, низькій самооцінці одного з учасників стосунків. Дитина намагається заслужити повагу й привер¬нути увагу будь-яким способом: сильніше вдарити, болючіше вкусити, напакостити, замазати, ущипнути, відібрати. Якщо малюк спровокував бійку або скривдив іншу дитину, підійдіть до потерпілого, пожалійте й вибачтеся за свого. Підсвідомо пустун чекає, що Ви будете сварити його, він почне плакати й отут, нарешті, отримає своє: розраду й турбо¬ту. Звертайте увагу на малюка, коли він добре поводиться, а не коли всі скаржаться на його витівки.

Як навчити малюка дружити?

-Із самого раннього дитинства давайте дитині можливість спілкуватися з дітьми якнайбільше.

-Учіть малюка бути уважним до оточуючих, співпереживати, розуміти інших людей.

-Діти з адекватною самооцінкою набагато легше встановлюють контакти з оточуючими. Подбайте про дитячу самооцінку.

-Покажіть маляті способи виходу з конфліктних ситуацій.

-Демонструйте позитивний приклад гармонійного спілкування з оточуючими

 

 

               Значення емоційного ставлення до світу для розвитку дитини.
Загальновідомо, що емоційне ставлення людини до світу формується через досвід комунікацій і взаємодії з ним. Світовідчуття становить життєвий тонус особистості, від якого значною мірою залежить рівень і якість емоційно-вольової регуляції будь якої діяльності людини. Тобто, можна вважати, що всі прояви психічної активності дитини та ступень розвиненості її вікових надбань значно залежить від емоційного ставлення до світу.
Відповідний рівень розвиненості здатності відчувати є тим досягненням дитини, що визначає її готовність до інформаційного обміну, до засвоєння умінь і навичок, а отже визначає динаміку навчуваності дитини.

 

            Особливо значиму роль у формуванні ставлення дитини до себе та інших людей виконує емоційна сфера. Характер очікувань, самооцінка, особистісні якості, здатність любити, переживати, співчувати – усе «проростає» з розвиненої сфери почуттів. Адже дитина, крім елементарних відчуттів «задоволення» життєво необхідних потреб у їжі, теплі, відпочинку, безпеці, переживає цілу гамму моральних, естетичних, інтелектуальних емоцій. І ці соціальні, осмисленні емоції є духовним початком, що демонструє прорив до моральних, естетичних, інтелектуальних почуттів.

 

            Відчування, пов'язані з людиною, зокрема емпатія як здатність відчувати почуття іншої людини, є основою для міжособистісного розуміння. При цьому необхідно наголосити, що мова почуттів – це мова тіла. Тому невербальні прояви поведінки є найправдивішим, найвідкритішим, природним і спонтанним вираженням особистого ставлення до іншої людини. Невербальні засоби комунікації: контакт очей, усмішка, міміка, жести дають змогу реально виявити таке ставлення людини, яке важко вербалізувати, виразити словом. Водночас, проявляючись у просторі та у часі реального контакту, невербальні засоби комунікації, тобто зовнішній прояв наших почуттів, дають змогу зблизитись із соціальною групою, ліпше пізнати і зрозуміти одне одного.

       Невербальна поведінка здатна найбільш цілісно виразити психологічний зміст як свідомих так і підсвідомих намірів, бажань, почуттів. Саме тому варто розширювати у собі невербальний репертуар засобів комунікації. Він дасть змогу почуватися природно, вільно, розкуто, швидко і адекватно реагувати на партнерське оточення. Розвинута сфера емоцій, відчувань дає людині змогу удосконалювати інтуїцію, поповнювати власний досвід пізнання соціального і предметного оточення.

            Дорослим слід постійно використовувати різноманітні, нескінченні можливості завжди і скрізь розвивати емоційну сферу дитини, зокрема у соціальному оточенні, у природі, у цілеспрямовано організованій пізнавальній діяльності. Так у сфері соціального оточення можна звертати увагу дітей на їхній настрій та настрій оточуючих людей, на переживання, очікування. Лише сформованість соціальних емоцій сприяє розвитку, поглибленню і диференціації моральних, інтелектуальних, естетичних почуттів.

           Дошкільне дитинство – особливий період в розвитку дитини, коли розвиваються загальні здібності, необхідні кожній людині в будь-якому виді діяльності.

            Зараз діти стали менш чутливими до почуттів інших, вони не завжди можуть зрозуміти їх, не можуть висловити й усвідомити свій внутрішній стан і свій настрій, і часто виявляють його в різкій формі. Звідси і виникають труднощі в стосунках з однолітками та дорослими. Також збідніла емоційна сфера є причиною затримки розвитку інтелектуальної сфери. Діти менше цікавляться чимось новим, в їхніх іграх відсутня творчість, а деякі зовсім не виміють гратись.

          Емоції відіграють важливу роль в житті дитини. Виявляючись у поведінці, вони інформують дорослого про те, що дитині подобається, що дратує. По мірі того, як дитина росте, її емоційний світ стає різноманітнішим і багатшим.

До 3-х років емоційний розвиток дитини досягає такого рівня, що він може себе поводити зразково. Однак те, що діти здатні до так званої “хорошої поведінки”, ще не значить, що вона постійно буде такою.

            Для молодшого дошкільника характерними є різкі перепади настрою, адже його емоційний стан залежить від фізичного комфорту. Якщо чотирирічний малюк дуже втомився чи переніс повний напруження день, він цілком може себе поводити, як менша віком дитина. І це є сигналом для дорослого, що в даний момент йому потрібна допомога та підтримка. На настрій малюка 3-4 років починають впливати  взаємостосунки з однолітками та дорослими. Він починає оцінювати поведінку оточуючих людей.

            До 4-5 років дитина стає більш витривалою фізично. Це стимулює розвиток психологічної витривалості. Знижується втомлюваність, фон настрою вирівнюється, стає більш стабільним, менш сприятливим до перепадів.

             В дітей старшого дошкільного віку почуття панують над всіма їх сторонами життя. Дитина 6 років може бути стриманою і приховати страх, агресію, сльози. Але лише тоді, коли це дуже потрібно.

            Найбільш сильним і важливим джерелом для хвилювань стають стосунки  з іншими людьми – дорослими та дітьми. Потреба “бути хорошим” для оточуючих визначає поведінку дитини. Ця потреба визначає появу складних багатопланових почуттів: ревнощі, співчуття, заздрість.

           Процес розпізнавання і передачі емоцій є складним і потребує від дитини певних знань, певного рівня розвитку. Діти звертають увагу головним чином на вираз обличчя, не помічаючи пантоміміку (жести, постава). Старші дошкільники мають ще недостатні уявлення про емоційні стани людини і їх прояви.

            Емоції не розвиваються самі по собі. Змінюються установки особистості, її відношення до світу, і разом з ними формуються і змінюються емоції. Виховання через емоційні впливи – дуже тонкий процес. Основним завданням його є не пригнічення та викорінення емоцій, а правильне керування ними.

          Доросла людина, яка прагне до взаєморозуміння з дітьми, повинна розвивати здатність відчувати як у дітях так і у собі. Тому у повсякденні треба намагатися орієнтуватися на прийом і способи, що забезпечують відчуття гармонії, задоволення, гідності та поваги до себе.
          Слід пам'ятати що світовідчування на думку психолога Рубенштейна, становить життєвий тонус особистості, від якого значною мірою залежить психічне здоров’я людини, її соціальна і інтелектуальна активність у взаємодії з іншими людьми.

               

 

         Виростити  психічно здорову та емоційно стійку дитину Вам допоможуть наступні рекомендації:

 v         - Оточіть дитину атмосферою психологічного комфорту: відмовтесь від непорозумінь та конфліктів, категоричності, підвищених, необґрунтованих  та  незрозумілих  вимог  до дитини

v          - Звільніть дитину від негативних переживань. Навчіться керувати власними  діями  та  висловами

 v          - Збільшіть емоційне спілкування з дитиною: цікавтесь її внутрішнім станом, переживаннями, бажаннями

 v         - Виявляйте любов до дитини обіймами, поглажуваннями, цілунками, ласкавим поглядом та теплим словом

 v          - Вселяйте віру  дитини  в  її  сили, можливості

 v          - Схвалюйте найменший успіх дитини, особливо невпевненої та сором'язливої

 v          - Будьте поруч з  дитиною  в  її  труднощах  і  радощах

 v          - Свої  зауваження  чи  побажання  висловлюйте  тактовно

 v          - Будьте терпимі та доброзичливі.

 

 

 

 

Насиллям в сім’ї є:

  Знущання над дитиною;

  Нанесення побоїв;

  Завдання шкоди здоров’ю;

  Залякування дитини;

  Порушення її статевої недоторканості;

  Навіювання страху;

  Перебивання дитини під час розмови;

  Ізоляція дитини;

  Контроль (обмеження) доступу до спілкування з ровесниками;

  Ігнорування дитини;

  Незадоволення основних потреб;

  Використання дитини як засіб економічного торгу;

  Погроза залишити дитину;

  Погроза фізичною розправою;

  Поводження з дитиною як з прислугою;

  Відмови в поінформуванні про важливі рішення сім’ї.

Рекомендації для батьків:

  Забезпечуйте  фізичну безпеку – не залишати дитину без нагляду;

  Підтримуйте сімейний розклад  дитини;

  Слідкуйте за дитиною: Будьте послідовним, давайте настанови, а не покарання, приділяйте дитині свій час і увагу,

  Беріть участь вжитті дитини: ігри, шкільні заходи,  залучайте дітей до своїх заходів;

  Заохочення і підтримка: заохочуйте дітей займатися тим, чим їм цікаво, будьте позитивними,  навчайте їх необхідних навичок,  якщо дитини вас дратує, скажіть їй свої відчуття від першої особи «Мені важко коли хтось заважає»

  Довіряйте дітям, 

  Визнавайте право її на особисте життя,

  Поважайте почуття інших батьків,

  Говоріть та дійте так, щоб діти відчували себе у безпеці.

 

                                        Право дітей нашої країни на захист

 від усіх форм насильства

гарантується 28 і 52 статтями

Конституції України,

відповідно до яких ніхто

не може бути підданий катуванню,

жорстокому, нелюдському,

або такому,

що принижує його гідність

поводженню чи покаранню.

Статтею 10 Закону України

«Про охорону дитинства» встановлено,

що кожній дитині гарантується

 право на свободу,

особисту недоторканість

та захист гідності.

 

 

 

Бесіда: „Чи можна  навчитися  бути  чудовими  батьками?”

 - Дитина  з’являється  на світ  маленькою істотою, яка  потребує  уваги, добробуту  , любові  з боку дорослих. Цими  дорослими  насамперед  є ми, батьки. Саме  від нас  діти пізнають  перші  життєві  істини, наслідують  зразки  поведінки, вчаться  оцінювати  різні події, набувають  досвіду  взаємин  з  іншими людьми.

Які  батько  чи мати не бажають, щоб їхні  діти були щасливими, здійснили  свої мрії, відчули  повагу  і любов оточуючих? А як цього досягти?

Будь – хто  знає : щоб  лікувати  людей, потрібно довго  вчитися, пізнавати таємниці  майстерності, засвоювати  не лише  теоретичні  знання  з  численних  книжок, але  й вміти практично  їх застосовувати  в реальному  житті.  Інша справа – виховання дітей.

На перший погляд  здається , що тут  немає нічого складного.  Кожний дорослий пам’ятає, як його виховували  в дитинстві.  До того ж, батьківський „педагогічний багаж” періодично поповнюється  за рахунок  прочитаних  книжок, переглянутих  кінофільмів, телевізійних передач, у яких більшою  чи меншою  мірою йдеться про розвиток дітей, формування  їх характеру..... Тобто  саме життя стає педагогікою – наукою про навчання  та виховання  дитини.

Якими діти народжуються – ні від кого не залежить

,але в наших  силах

Зробити їх хорошими  через правильне виховання.

                                                                                                    Плутарх.

Суттєвим  аспектом  цієї  ж  проблеми  є дотримання  і здійснення  єдиної лінії, єдиних вимог  сім’єю і дитячим садком.  Дуже  важливою ,щоб уся родинна   атмосфера,  щоденний  вплив  сім’ї  були спрямовані до тієї ж мети , що  й виховання  у дитячому садку, єдність  поставлених  до дитини  вимог  сприятимуть  успішному  розв’язанню  спільного завдання  виховання  нашого майбутнього. Адже наші  діти  - це наша старість. Правильне  виховання –це  наша щаслива  старість, погане виховання  - це  наші сльози,  це наша провина перед іншими людьми, перед державою.

 

„Єдність  сімейного виховання.”

- Одним  із головних  і дуже важливих принципів сімейного виховання  є  єдність дій батьків. Єдина лінія  у вихованні  - це  однакова  вимогливість. Завдяки  єдності й  погодженості  виховних  впливів  батьків  створюється  така  обстановка ,яка сприяє виробленню  у дитини певного позитивного  життєвого  стереотипу  поведінки. Сімейна  педагогіка  ,зокрема  , рекомендує  наперед  визначити дитині  якісь  трудові  доручення  і уважно  слідкувати за їх  виконанням. Наприклад , прибирання квартири, купівля  хліба, молока та інших продуктів харчування тощо.

Мама і тато  є рівними у праві виховувати  дитину. Знаходьте  час  для вашої дитини. Мама й тато! Не  відсторонюйтеся  від дитини. Навіщо  якщо ваші особисті  відносини  не склалися  і ви розлучилися, знайте ,що дитина  потребує  уваги  вас обох.  Вона  потребує  і материнської, і батьківської  любові  та підтримки.  Не забороняйте  один одному  бачитися з дитиною. Не висловлюйте  погано один про одного. Дитина  любить вас обох. Вирішувати, хто з вас кращий , - це жахливий  внутрішній  конфлікт  для неї.

Кожний із вас може дати своє.

Мати – емоційність, почуття, чутливість.

Тато – впорядкованість, чіткі правила, вміння  стримувати  себе, підтримку , захист, упевненість ,віру в успіх.

Виховуйте дитину разом!

Дитячі заповіді  для мам ,тат, бабусь, та дідусів.

1. Дорогі  батьки, пам'ятайте, що ви самі запросили мене у свою родину. Колись я залишу батьківську оселю, але до того часу навчитъ мене, будь ласка, мистецтва стати і  бути людиною.

2. У моїх очах світ виглядає інакше, ніж у ваших. Прошу вас, поясніть мені, що, коли, чому кожен із нас у ньому має  робити.

3. Моі ручки ще маленькі, не очікуйте від мене досконалості, коли я стелю ліжко, малюю, пишу або кидаю м'яча.

4. Мої  почуття ще недозрілі.  Прошу, будьте чутливими до моїх потреб, не нарікайте на мене цілий день.

5. Щоб розвиватися, мені  потрібне ваше заохочення, а не тиск. Лагідно критикуйте и оцінюйте, але не мене, а лише мої  вчинки.

6. Дайте мен! трохи самостійності, дозвольте робити помилки, щоб я на помилках вчився. Тоді я зможу самостійно приймати рішення у дорослому житі.

7. Прошу, не робіть усього за мене, бо я виросту переконаним у своїй  неспроможності  виконувати завдання згідно з вашим очікуванням.

8. Я вчуся у вас усього: слів, інтонації  голосу, манери рухатися. Ваші слова, почуття і вчинки повертатимуться до вас через мене. Тому навчіть мене, будь ласка, кращого.

Пам'ятайте, що ми разом не випадково: ми маємо допомагати один одному у цьому безмежному світі.

9. Я хочу відчувати вашу любов, хочу, щоб ви частіше брали мене на руки, пригортали, цілували. Але будьте уважні, щоб ваша любов не перетворилася на милиці, які  заважатимуть мені  робити самостійні  кроки.

Любі  мої, я вас дуже-дуже люблю!!!

Покажітъ мені, що ви любите мене також.

Психологічні типи темпераменту.

Особливості виховного підходу до дітей з різними типами темпераменту.
Усі діти  різні, і кожна дитина - індивідуальність. Ми, дорослі, повинні завжди пам`ятати про це і приймати своє маля таким, яким воно є, не намагаючись нав`язати йому якості, не властиві його натурі. Адже навіть у природі кожна пора року має свій характер. І хоч як би нам хотілося взимку весняного тепла, але передчасну відлигу в уже варто бажати, щоб дитина - непосида завжди поводилася тихо?
Своєрідність кожної дитини та її характер прямо пов`язані з темпераментом.
Поняття «темперамент»належить Гіппократові й означає ( у перекладі з латини
temperamentum - належне співвідношення частин) характеристику індивіда у вимірі динамічних особливостей його психічної діяльності ( темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів). Основні складники темпераменту  - загальна активність індивіда. Його моторика ( рухові вияви) й емоційність.
У зв`язку з майбутнім навчанням дітей у школі батьків особливо хвилює запитання про генетично закріплені властивості психіки дитини.
  Розрізняють чотири типи темпераменту: сангвінік, флегматик, меланхолік,  холерик.
САНГВІНІК.
Сангвініком, називають людину активну, яка швидко відгукується на навколишні події, прагне частої зміни вражень, порівняно легко переживає неприємності й невдачі. Сангвінік завжди товариський, залюбки знайомиться з новими людьми й охоче береться відразу за кілька справ. Іноді дуже різних. Йому властиві гнучкість розуму, енергійні виразні рухи, швидкий темп мовлення.
    Як правило, такий малюк на перший погляд легковажний, несерйозний, швидкий у рухах.
    Сангвініки - це діти , які « сміються зі сльозами на очах. Вони швидко відволікаються від ігор та інших справ, не можуть бути довго зосередженими на чому- небудь.. бути « непостійним» - не вада, а властивість цього темпераменту в дітей дошкільного віку. Вихователі в дитячих садках називають таких  дітей неуважними, легковажними. Але хочемо все - таки втішити батьків тим , що діти, які мають цей темперамент . є скрізь загальними улюбленцями. Адже вони дуже безпосередні, і це привертає до них серця людей.

На заняттях у дитячому садку й на уроках у школах сангвінікові краще сидіти за першою партою;підвищенню працездатності сприяє часта зміна діяльності;

розрідити невгамовну енергію допоможе фізична культура: хлопчикам корисні спортивні секції з перевагою командних ігор( футбол, хокей), дівчаткам - танці, гімнастика;

в ігрових матеріалах мають бути ті, які вимагають посидючості та уваги,

як - от настільні ігри ( лото, доміно, пазли, мозаїка).
ФЛЕГМАТИК.
Флегматиком називають дитину активну, спокійну  і незворушну. Вона здатна на глибокі почуття, але її емоції рідко помітні оточенню. Така дитини не вирізняється   товариськістю, але прихильності її  міцні й тривалі. Матеріал учить ґрунтовно й запам`ятовує надовго. Флегматик вирізняється спокійним, неквапливим мовленням.
Часто зустрічається упередження проти флегматичного темпераменту. Батьки,
 буває, ображаються, якщо лікар або педагог каже, що їхня дитина - флегматик.
Це забобон! Звичайно, як у кожного темпераменту, тут свої мінуси. Але до них потрібно ставитися розважливо. У вихованні флегматика потрібна гнучкість: його не варто занадто рано відправляти спати, так само не слід змушувати довго спати вдень. Для нього добре, коли він не надто тепло вдягнений і вкритий. Час від часу потрібно гратися з малям у рухливі ігри. Не тільки для дитини -  флегматика, але й для дорослого  - флегматика альфа і омега виховання  й самовиховання - пробуджувати інтереси і поширювати їх на всі галузі життя.

Не можна бути категоричним і владним у спілкуванні з флегматиком, не можна лаяти його за повільність.

Достатню увагу слід звертати на спілкування його з однолітками флегматик важко сходиться з людьми).

Формуванню особистості такої дитини допоможуть посильна праця, самообслуговування і, як наслідок, самостійність.

В ігрових матеріалах мають бути й ті, які вимагають рухливості і сприяють виробленню спритності рухів ( м`ячі, кеглі, велосипеди, скакалки)
МЕЛАНХОЛІК.
    Меланхоліком називають вразливу дитину. Яка, проте, зовні слабко реагує на події, зі стриманими рухами й приглушеним мовленням. Її настрій може змінюватися 
через дуже незначні причини. Вона болісно чутлива, має низьку працездатність, тому швидко втомлюється.
    Діти - меланхоліки люблять темні. Затишні місця для самоти й роздумів. Таке маля можна раптом виявити під софою, між шафою і дверима, іноді навіть у шафі. У його діях багато таємничого. Ці явища випливають із багатого, особливого внутрішнього світу меланхоліка. У своїх фантазіях меланхоліки часто відводять собі велику роль: то вони принци( принцеси). То злидарі. То герої. Коли такі діти не граються, вони найчастіше бувають сумними, не в гуморі. Часто  хлопчики цього темпераменту  є розважливими й поводяться, як дорослі. Вони полюбляють слухати казки , читати сумні історії. Їм властивий раптовий перехід від смутку до веселощів. Вони можуть бути відкритими  й щирими , але все - таки нерідко замикаються  в собі. Для меланхоліків характерні шкідливі звички:  смоктання пальця, обгризання  - нігтів тощо. Воля  в меланхоліків  слабка. Засинають вони довго, важко, бо в ліжку люблять поро змірковувати й повигадувати різні історії ( уголос або подумки). 
Меланхоліки - ніжні діти. Що вимагають багато батьківської турботи й розуміння.
Дбайливість і увага потрібні їм як хліб. Увечері вони мають відходити до сну з радісними гармонійними думками та  почуттями.

Слід заохочувати будь - яку активність меланхоліка    важливим для такої дитини є чіткий і зручний режим, постійний ритм її діяльності; корисні для таких дітей трудові доручення, здорові фізичні рухи, заняття    евритмією( взаємодія рухів, музики і духовного стану).
ХОЛЕРИК.
    Холериком називають дитину енергійну, здатну займатися справою з особливою пристрастю. Говорить вона голосно, різко, часто з вигуками, легко збуджується. Її інтереси доволі постійні. Холерик не губиться в разі виникнення труднощів, завзято їх долає. Навчальний матеріал запам`ятовує легко, пам`ятає довго.
    Діти - холерики це так звані « бунтівні» малята, їх часто можна бачити в гніві. Вони знають, чого хочуть, і завжди прагнуть будь - якими ( хай навіть незадоволеними) способами досягти своєї мети. Діти цього темпераменту зустрічаються не так уже й часто, може, на щастя. Обмірковувати, планувати холерики не вміють і часто невдачі викликають у них такий гнів. що вони не тямлять 
себе. Однак наступного дня такі діти можуть бути  тихими й слухняними. У дошкільному віці вони хочуть тримати себе в руках, але  в них це не виходить, бо ще не дозріла сила , яка стримує й скеровує волю. Вони очікують від дорослих розуміння. Душа дитини, а тим більше холерика, не витримує глузувань  та іронії. І навпаки, делікатний гумор вони сприймають із вдячністю.
- наберіться терпіння , не втрачайте володіння собою, виявляйте максимум

 спокою і холоднокровності;

  -створюйте умови для таких дітей, у них має бути свій простір;

  -час від часу пропонуйте заняття підвищеної складності для формування

   адекватної самооцінки;
  -в ігрових матеріалах слід передбачити все - і те. що вимагає посидючості

    і те, що потребує рухової активності.
      Темперамент  - є не вигадка, а науково доведений вияв природної основи  в кожному з нас. І якщо вас не дивує, що зусиллям волі не змінити кольору волосся, то не має дивувати  й те, що ніяке виховання не зробить із холерика флегматика. І дорікати дитині в тому, що вона  меланхолік, так само безглуздо , як і втому , що вона чорнява, а не білява.
    Психологи стверджують, що  до 6 - 7 років уже чітко виявляється той чи той інший темпераменту.
    Звичайно, у житті все складніше. Діти з яскраво вираженим типом зустрічаються рідко. Частіше в одній дитині є елементи, наприклад, сангвініка і меланхоліка. Але  основні, домінантні властивості темпераменту можуть бути як перевагою, , так і вадою. Так. енергія холерика забезпечить успішне навчання в школі, але неврівноваженість поведінки може значно ускладнити стосунки з друзями й учителями. Гнучкість розуму сангвініка - цінна для навчання якість, але відсутність наполегливості часто не дозволяє йому доводити справу до кінця. Повільність флегматика компенсується цілеспрямованістю і й високою працездатністю. Висока чутливість  і вразливість меланхоліка стануть перевагою на заняттях із музики й літератури.
Приймайте дитину такою, якою вона є, щоб за будь - яких обставин вона була  впевнена в незамінності вашої любові до неї.
Намагайтеся зрозуміти, про що вона думає, чого хоче, чому поводиться так, а не інакше.    
Давайте дитині зрозуміти , що в неї все вийде, якщо вона повірить в себе.
Пам`ятайте, що в будь - яких провинах слід звинуватити насамперед себе - батьків.
Не намагайтеся « ліпити» свою дитину під вигаданий ідеал, не « ламайте» її, а живіть із нею спільним життям.
Цінуйте в дитині особистість, а не вбачайте в ній тільки об`єкт виховання.
Пам`ятайте, що виховують не слова, а ваш особистий приклад. 
 

Рекомендації  психолога  батькам та  вихователям

у спілкуванні з дітьми.

 

Темперамент характеризує  особистість кожної людини та  її найтиповіші реакції на навколишній світ.Ми не вибираємо темперамент ні собі, ні своїй дитині. Розрізняють чотири типи темпераменту: холе­рик, сангвінік, меланхолік, флегматик.

Кожен  тип  темпераменту  має  свої  позитивні й негативні особливості. Так, нестримний холерик  є дуже активним, безстрашним; легковажний  сангвінік  жваво сприймає світ, дарує  оточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили; нерішучий меланхолік є напрочуд чутливою людиною, яка співчуває  кожному. Однак, чисті типи майже не трапляються  існує  багато змішаних форм. Під  впливом зовнішнього середовища  тип темпераменту загострюється  чи, навпаки, пом'якшується.

 

Рекомендації психолога батькам та  вихователям

у спілкуванні з дітьми- сангвініками:

1.При спілкуванні з дітьми-сангвініками вимоги повині бути ма­ксимально справедливі.

2.Варто давати вихід їхній енергії, стимулювати розкриття їхнього потенціалу та здібностей  суспільно-корисній праці.

3.Потрібно виявляти довру до сангвініка, підтримувати його корисну ініціативу і закріплювати віру у власні сили в подоланні труднощів.

4.Не варто давати йому доручення, пов'язані з тривалою моно­тонною діяльністю.

5.Допомогу надавати у формі відкритої дружньої підтримки, поради.

6.Бути максимально вимогливим при скоєнні дитиною найнезначніших порушень.

7.Пам'ятати, що в дитини-сангвініка швидко руйнуються звички, вона швидко втомлюється від одноманітних занять, методів і форм роботи.

8.Формувати стійкі інтереси. Недозволяти частих змін видів  діяльності. Розпочату роботу навчити  виконувати до кінця. Виробляти з раннього віку стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість.

Рекомендації психолога батькам та вихователям

у спілкуванні з дітьми-холериками:

1. Не гальмувати активність дитини у формі прямої заборони.

2. Не задовольняти примхи заради того, щоб дитина не нервувалася.

3.Раціонально використовувати енергію дитини шляхом пере­ключения з одного  виду діяльності  на інший.

4.Ніколи не підвищувати голос на дитину, не вдаватись до залякування. Холеричні діти потребують тактовної допомоги та співчуття при ускладненнях.

5. Спілкуватись з такими дітьми спокійним, але впевненим тоном. Вихователям потрібно уникати різних емоційних реакцій.

6.Постійно оберігати нервову систему дитини, обмежувати  впродовж дня  ігри, заняття, які  призводять до збудження нервової  системи.

7. За дві години до сну пропонувати спокійні ігри, види занять.

8. Категорично забороняється карати.

9. Необхідно пропонувати дитині такі види діяльності, які б формували  і розвивали довільну увагу і сприяли закріпленню в нервової системі процесів гальмування (настільні ігри, лото, шахи, шашки, різні види зображувальної діяльності).

10.Потрібно виявляти зацікавлене розуміння стану дитини, враховувати мотиви вчинків, залучати до активної діяльності, пов'язаної  з виявами  ініціативи.

Рекомендації психолога батькам та вихователям

у спілкуваншз дітьми-меланхоліками:

1. Завжди дотримуйтесь принци­пу поступовості.

2.Правильний виховний підхід полягає в тому, що дорослий виявляє співчуття і повне розуміння почуттів дитини.

3.Пам'ятайте, що дитина не пе­реносить сильних подразників.  Обмежте нові знайомства, ігри.

4.Меланхолік дуже довго пристосовується до нового колективу.

5.Намагайтеся прагнути викликати у дитини позитивні емоції, проявити максимум доброти, тактовно и зацікавлено проникнути в її духовний світ, здійснювати моральну підтримку та зміцнювати віру у власні сили, виявляти розуміння її душевного стану.

6. Не допускайте підвищення голосу.

7. Розвивайте у дитини комуікабельність шляхом гри.

8. Необхідно вчасно приходити на допомогу дитині під час виконання завдань, схвалювати, підтримувати найменший прояв ініціативи.

9.Меланхоліка потрібно змалку навчити планувати свою діяльність, розумно розподіляти час.

 10.Для того, щоб дитина не відставала від інших за темпом пись­ма, читання, лічби, доцільно вже у 3-4-річному віці в ігровій формі лічити и читати, а з 5-6 років писати. Так у неї сформуються необхідні навички.

Рекомендації психолога батькам та вихователям

у спілкуванн із дітьми-флегматиками

1. Слід наполегливо використовувати завбачливі настанови на  будь -  яку діяльність,яку  дитині  потрібно  виконувати.

2.Не карати за повільність, не звинувачувати в тупості, некмітливості. Наслідки такого ставлення здебільшого трагічні: у дитини виникають неврози, формується ком­плекс неповноцінності через постійні невдачі.

3.Доцільно стимулювати вияв щирих почуттів дитини. Залучайте її до цікавої діяльності, шо розвиває почуття, емоції і  зміцнює  віру у власні сили.

4. Під час читання художніх творів, у процесі гри, флегматика необхідно на життєвих прикладах ознайомлювати з різновидами почуттів і емоцій, навчати правильно виявляти їх у відповідних ситуаціях: співчувати, радіти тощо.

5. Необхідно проводити спеціальні ігри, розвиваючи мислення, почуття, уяву. Потрібно навчити правильно переключати увагу під час виконання завдань і раціонально розподіляти час.

Памятка для специалистов

«Правила поведения и общения воспитателя в ДОУ»

Старайтесь:

• Иметь в душе прекрасный идеал, высокую мечту и стремиться к ней. Быть лучше, помня, что совершенствованию нет предела.

• Расти профессионально, быть в курсе последних достижений педагогической науки, не останавливаться на достигнутом.

• Быть всегда в равновесии, сдерживая отрицательные эмоции.

• Выходить из конфликтных ситуаций с достоинством и юмором.

• Прощать, сочувствовать, сопереживать, быть великодушным и снисходительным.

• Жить легко, просто и радостно. Видеть во всем положительное.

• Быть всегда доброжелательным. Дружелюбие – основа вашего здоровья.

• Всюду навести порядок и уют, создать оазис доброты, любви и красоты – в душе, в семье, на работе. Прививайте это детям.

• Быть добрым и честным. Помните, что добро, сделанное вами, всегда вернется к вам многократно увеличенным.

Помните:

• "Терпение – дар Неба". Обладающий терпением не унизится до раздражения.

• Всегда есть тот, кому нужна ваша помощь, кому труднее, чем вам.

• Великая миссия женщины – нести в мир любовь, красоту и гармонию.

• Коллектив – это тоже семья. Укрепляйте мир нашей семьи добрыми мыслями, добрыми словами, добрыми делами.

• Ваши объяснения должны быть простыми и понятными детям.

• Когда ребенок разговаривает с вами, слушайте его внимательно.

• Не скупитесь на похвалу.

• Не создавайте конфликтных ситуаций.

• Следите за внешностью и поведением.

• Ваше отношение к работе, людям, предметам – образец для подражания.

Воспитывая детей, стремитесь:

• Любить ребенка таким, каков он есть.

• Уважать в каждом ребенке личность.

• Хвалить, поощрять, ободрять, создавая положительную эмоциональную атмосферу.

• Замечать не недостатки ребенка, а динамику его развития.

• Сделать родителей своими союзниками в деле воспитания.

• Разговаривать с ребенком заботливым, ободряющим тоном.

• Поощрять стремление ребенка задавать вопросы.

В детском саду запрещается:

• Кричать и наказывать детей.

• Выставлять проступки детей на всеобщее обозрение.

• Приходить к детям с плохим настроением.

• Обсуждать с родителями поведение чужого ребенка.

• Оставлять детей одних.

• Унижать ребенка.

 

Памятка

 «Успішний  портрет майбутнього першокласника»

У  якій викладено найбільш важливі позитивні сторони розвитку особистості  дитини для майбутньої   адаптації  та навчання в школі:

1. Здорова дитина:  рідко хворіє, не дратівлива, не має проблем з засинанням, не має запорогових страхів, мовлення розвинене адекватно  вікові.

2. Фізично розвинена дитина: упевнена в побуті, самообслуговуванні, розвинені основні рухи (ходьба, біг, стрибки, лазіння), любить спорт, тримає  рівновагу, розвинена дрібна  моторика  рук.

3. Соціально й  особистісно розвинена дитина: комунікабельна, уміє жи­ти  гратися в колективі  однолітків, керує  своєю поведінкою, без труднощів  адаптується до незнайомих дорослих  і  нового оточення, прагне позитивних взаємин і власного успіху, розрізняє  погані і гарні  вчинки.

4. Організована  дитина: уміє планувати и доводить до кінця свою справу, оцінює  її  якість, самостійно знаходить помилки та виправляє їх, без вередування  долає  невдачі й труднощі, які виникають.

5. Освічена дитина: спостережлива, активна в пізнанні нового, має певний запас знань про свою родину, навколишній світ, природу, любить слухати читання дорослих, робить логічні висновки, уміє міркувати, має достатній словниковий запас, диференціює  різні: фігури, літери, цифри, змальовує,копіює і домальовує їх.

 

• Немає  нездібних  -  є  ті, хто опановує по - іншому!

• Немає  імпульсивних  - є безпосередні!

• Немає  агресивних - є напористі!

• Немає  повільних - є розважливі!

• Немає ледачих - є  розслаблені!

• Немає боязких - є обережні!

• Немає гіперактивних – є енергійні!

• Немає незрілих – є ті, які розквітають пізно!

• Немає  дратівливих – є  чутливі!     

• Немає  впертих – є наполегливі!

 

 Психологічна готовність до школи

            Поняття  «абсолютна  підготовка до школи» в житті  не існує. Різні  діти, їхні задатки, умови  життя  й  виховання, неоднакове  розуміння  цього  явища дорослими — да­леко не повний  перелік об'єктивних причин, які зумовлюють складність абсолютної  підготовки дитини до школи.

Памятка: «Успішний  портрет майбутнього першокласника»

У  якій викладено найбільш важливі позитивні сторони розвитку особистості  дитини для майбутньої   адаптації  та навчання в школі:

1. Здорова дитина:  рідко хворіє, не дратівлива, не має проблем з засинанням, не має запорогових страхів, мовлення розвинене адекватно  вікові.

2. Фізично розвинена дитина: упевнена в побуті, самообслуговуванні, розвинені основні рухи (ходьба, біг, стрибки, лазіння), любить спорт, тримає  рівновагу, розвинена дрібна  моторика  рук.

3. Соціально й  особистісно розвинена дитина: комунікабельна, уміє жи­ти  гратися в колективі  однолітків, керує  своєю поведінкою, без труднощів  адаптується до незнайомих дорослих  і  нового оточення, прагне позитивних взаємин і власного успіху, розрізняє  погані і гарні  вчинки.

4. Організована  дитина: уміє планувати и доводить до кінця свою справу, оцінює  її  якість, самостійно знаходить помилки та виправляє їх, без вередування  долає  невдачі й труднощі, які виникають.

5. Освічена дитина: спостережлива, активна в пізнанні нового, має певний запас знань про свою родину, навколишній світ, природу, любить слухати читання дорослих, робить логічні висновки, уміє міркувати, має достатній словниковий запас, диференціює  різні: фігури, літери, цифри, змальовує,копіює і домальовує їх.

 

 

• Немає  нездібних  -  є  ті, хто опановує по - іншому!

 

• Немає  імпульсивних  - є безпосередні!

 

• Немає  агресивних - є напористі!

 

• Немає  повільних - є розважливі!

 

• Немає ледачих - є  розслаблені!

 

• Немає боязких - є обережні!

 

• Немає гіперактивних – є енергійні!

 

• Немає незрілих – є ті, які розквітають пізно!

 

• Немає  дратівливих – є  чутливі! 

    

• Немає  впертих – є наполегливі!

 

 

 

 

«ОБЕРИ ГЕОМЕТРИЧНУ ФІГУРУ,

І Я СКАЖУ, ХТО ТИ»

           Намалюйте квадрат, трикутник, круг, зигзаг та прямокутник і запропонуйте малюку обрати те зображення, яке йому найбільше подобається.

 

 Якщо дитина обрала квад­рат, вона має аналітичний склад розуму, в неї переважа­ють математичні здібності. Такі діти, як правило, посидючі, працелюбні і відрізня­ються терплячістю та акурат­ністю.

 

Якщо дитина обрала трикутник, значить вона прагне до лідерства, впевнена у собі та рішуча. У неї  розвинуті артистичні здібності. Такий малюк полюбляє виділитися на  загальному фоні і відрізняєть­ся честолюбством.

 

Якщо дитина обрала круг, то для неї найважливіше - добрі стосунки навколо неї'. Вона сама легко входить у контакт і відрізняється доброзичливістю. Такий малюк дуже чуттєвий та емоційний, будь-які його прекрасні здібності можна легко згуби­ти нетактовною поведінкою.

 

 Якщо дитина обрала зигзаг, - вона має художні здібності. У неї прекрасно розвинуті фантазія та уява, вона полюбляє мріяти і вигадувати казки.

 

 Вважається, що прямокутник обирають діти, які перебувають  у кризі. Вони дуже напружені, а їхні  дії неможливо  передбачити. Без допомоги спеціаліста ви навряд чи обійдетеся, тож терміново зверніться до дитячого психолога.

 

Скільки часу ви буваєте зі своєю дитиною?

 

                 На які ж сильні сторони спілкування в родині, що сприяють зміцнен­ню

взаємин «батьки — діти», мають спрямувати свою увагу дорослі?

        1.Насамперед, спілкування з дитиною обов'язково повинне мати  доброзичливий характер.

        2.Спілкуючись з дітьми, слід обов'язково враховувати їх вікові та  індивідуальні особливості.

        3.Хваліть дитину будь-якого віку за кожне досягнення, навіть не­значне.

Коли ж дитина припустилася помилки, то, перш ніж вказати  дитині на неї, почніть з позитиву, приміром: «Ти ж завжди все робиш  вчасно і старанно,

а от сьогодні ще не зробив уроків» для порівняння: «Знову ти не зробив, не виконав...».

     4.Не робіть дитині зауваження, які дратують її, викликають гнів. Наприклад, коли ваш син засмучений з якоїсь причини, недоцільно відразу закидати його запитаннями: «Чому ти такий кислий? Що за гримаса? Що ти знову накоїв?». Покажіть, що ви бажаєте зрозуміти  його, допомогти, звертаючись: «Напевне, у тебе якісь неприємності? Можливо, я зумію тобі допомогти, довірся мені».

      5.Засуджуйте й обговорюйте вчинок, а не особистість. Неприпустимо казати дитині: «Ти—погана людина» або «Ти—брехун». Слід сказати: «Ти  погано вчинив», «Ти збрехав», тим самим даючи зрозуміти винуватцю, що   його вчинки не гідні його, що ви вірите  у виправлення його поведінки.

      6.У спілкуванні з дитиною у жодному разі не можна принижувати її  почуття власної гідності, наголошувати на незрілості, недосвідченості   (особливо, якщо є сторонні). Висловлювання на кшталт: «Не втручайся , до цього ти ще не доросла», «Не лізь не в свої справи», «Ще малий поради   батькові давати» — абсолютно неприпустимі у спілкуванні з дитиною

              Отже, ми, батьки, маємо знати, що обов’язковою умовою позитивних стосунків в системі «батьки — дитина» виступають взаємна повага і довіра. Нам, дорослим, слід завжди бачити в дитині самобутню особис­тість, а не безликий об’єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною установкою.

 

 

Любіть  свою дитину.

 

Радійте  з її  присутності , приймайте   її  такою , якою вона є.

 

 Не ображайте , не принижуйте,

 

не підривайте  її  впевненість  у собі,

 

 не піддавайтеся  несправедливому покаранню.

 

 

Чи можна навчит бутнього першокласникаspanися бути чудов /spanє greenим батьками?

          

               Дитина  з’являється  на світ  маленькою істотою, яка  потребує  уваги, добробуту  , любові  з боку дорослих. Цими  дорослими  насамперед  є ми, батьки. Саме  від нас  діти пізнають  перші життєві  істини, наслідують

зразки  поведінки, вчаться  оцінювати  різні події, набувають  досвіду

 взаємин  з  іншими людьми.

               Які  батько  чи мати не бажають, щоб їхні  діти були щасливими, здійснили  свої мрії, відчули  повагу  і любов оточуючих? А як цього досягти?

               Будь – хто  знає : щоб  лікувати  людей, потрібно довго  вчитися, пізнавати таємниці  майстерності, засвоювати  не лише  теоретичні  знання  з  численних  книжок, але  й  вміти практично  їх застосовувати  в реальному  житті.  Інша справа – виховання дітей. На перший погляд  здається , що тут  немає нічого складного.  Кожний дорослий пам’ятає, як його виховували  в дитинстві.   До того ж, батьківський «педагогічний багаж» періодично поповнюється  за рахунок  прочитаних  книжок, переглянутих  кінофільмів, телевізійних передач, у яких більшою  чи меншою  мірою  йдеться про розвиток дітей, формування  їх характеру..... Тобто  саме життя стає педагогікою – наукою про навчання  та виховання  дитини.

 

 

Якими діти народжуються – ні від кого не залежить ,

 

але в наших  силах

 

Зробити  їх  хорошими  через правильне виховання.

                                                                                                                Плутарх.

            Суттєвим  аспектом  цієї  ж  проблеми  є дотримання  і здійснення  єдиної лінії, єдиних вимог  сім’єю і дитячим садком.  Дуже  важливою ,щоб уся родинна   атмосфера,  щоденний  вплив  сім’ї  були спрямовані  до тієї ж мети , що  й виховання  у дитячому садку, єдність  поставлених  до дитини  вимог  сприятимуть  успішному  розв’язанню  спільного завдання  виховання  нашого майбутнього.

           Адже наші  діти  - це наша старість.

 

 

Правильне  виховання – це  наша щаслива  старість,

 

погане виховання  - це  наші сльози, 

 

це наша провина перед іншими людьми,

 перед державою.

 

 

 

Дитина не хоче йти в дитячий садок

 

 

               Якщо щоранку, як тільки ваша дитина чує:

- «Вставай, пора в садок!», він відразу починає нити й говорити, що в нього або голова занедужала, або животик прихопив, або ще що придумує, то не поспішаєте його лаяти й викривати в неправді. У теж час і йти на приводу, залишаючи маляти будинку, не треба.
              Маленькі діти - гарні маніпулятори. Коштує один раз піти на приводу в капризу дитини, тобто дозволити йому те, що він просить, далі, будьте впевнені, маля почне прибігати до цього способу знову й знову.
Діти в силу своїх вікових особливостей  можуть словами  пояснити, що вони почувають, що їх турбує. Як правило, у таких ситуаціях, коли їм щось не хочеться робити, вони   «воріють». Важливо в ці моменти спокійно поговорити з дитиною, з'ясувати, що трапилося.
             Можливо, маля в дитячому садку з кимсь посварився  й тому відмовляється йти туди. А може, дитина просто утомилася від дітей, від вихователів - всі ми живі люди. Цілком імовірно, невеликої паузи буде досить, щоб він сам захотів піти в дитячий садок.

 

 

 Перший раз у дитячий садок 

 

            Психологи рекомендують віддавати дітей у дошкільні заклад  не раніше, ніж з трьох років. Однак підготовку до дитячого  садка бажано  починати із  самого  раннього віку,а  віддавати туди – наприкінці  літа ,коли  в групі ще  небагато  дітей.
               Ви плануєте віддавати малюка в садок тільки через рік? Зараз ваше завдання - навчити дитину без зусиль спілкуватися з ровесниками й дорослими, розповісти йому, скільки всього цікавого є в  дитячому садку, крім цього, нехай звикає залишатися на якийсь час без мами, самостійно розбиратися в конфліктних ситуаціях і в жодному разі не лякайте його дитсадком! Для вдалого вибору  дошкільного закладу вам доведеться відвідати декілька садків, і в кожному поговорити не тільки із завідувачкою, а й з вихователями  майбутньої групи, а також з  мамами дітей, які вже давно ходить у цей дитсадок. Зверніть  увагу на обстановку: чи комфортно вам у цьому садку, хотіли б ви самі спати на такому ліжку, ходити в таку їдальню? Поцікавтеся, які предмети будуть викладати синові (дочці) і чи не занадто  великим виявиться навантаження для його віку. Почитайте меню. Коли все буде готово, проведіть для малюка екскурсію його майбутнім садком. Заведіть дитину  у групу й покажіть, де він  гратиме, де буде спати.

Познайомте з вихователями, за­пропонуєте вибрати шафку для своїх речей. Вдома, згадуючи, як гарно було в садку, скажіть: «Твоя шафка така чудова, а твоє ліжечко таке зручне!». Нехай  маля звикне до думки, що в садку є щось «його». Перше розставання - це драматичний момент і для вас, і для дитини.  Маля може сприйняти його як зраду з вашого боку. Тому  краще буде, якщо перший раз у дитсадок його відведе бабуся,  нянька, тітка - та людина, до якої  він менше прив'язаний. Якщо такої можливості немає обов'язково пообіцяйте, що незабаром заберете його -і виконайте обіцянку. У дітей, яких забирають із садка  пізніше за інших, часто виникає почуття «непотрібності». Якщо ж дитина навіть через 3 тижні все ще не може звикнути до дитсадка, виходить, що психологічно вона до цього ще не  готова.  Вам доведеться поки забрати малюка додому.  Через щоденний  стрес, який він переноситиме, може дати збій  імунна система. Цілком можливо, що через рік він піде в садок  із задоволенням.

 

Мама, купи!

         Батькам буває дуже важко удержатися й не задовольнити чергове прохання свого маляти купити йому морозиво, тістечко, нову іграшку. У противному випадку вони здадуться самі собі меркантильними жаднюгами й егоїстами, якщо відразу не дістануть гаманець. Якщо мамі в дитинстві чогось там не купили, який-небудь ляльковий будинок, що був предметом мрій, вона обов’язково купе це своїй дитині.  Можливо, маля й не сяде через це мамі на голову, але, швидше за все, він з дитинства засвоє, що йому ні в чому немає відмови.

          Зрозуміло, із часом «купи» стануть вибірковими, більше осмисленими, але подарунок на день народження придумувати усе сутужніше: іграшками молодшого члена родини не здивуєш - ні пухнатими, ні електронними.

           А головне - купуючи все, що йому хочеться в будь-який момент життя, ви позбавляєте дитину вміння мріяти й радуватися. Вам же й утішатися із плодів своєї безвідмовної політики.
         Дитина не зрозуміє, чому він повинен іти спати, коли в будинку гості або по телевізорі захоплюючий фільм. Ви не змусите його відірватися від книжки, щоб він збігав за хлібом.

           Дитина зараз репетує як різана, коли мама відмовляється купувати гарну шоколадку. Яка йому справа до того, що в нього діатез? Маля учиняє істерику посередині білого дня, на людях. Мама робиться малиновою  від сорому.

 

 

Що робити?
Є один простий вихід - не брати із собою на прогулянку гаманець. От у неділю, коли ви йдете в парк із гойдалкою-каруселями, можна дитя й побаловать. Але не щодня!

 

Хіба це так важко – «забути» гаманець ,

щоб не спокушати ні себе, ні дитину?

 

 

Самостійність

 
            Що таке самостійність? Кожен із батьків розуміє її по-своєму.

«Це вміння ставити перед собою завдання й розв'язувати їх самому»,— скаже тато. «Це коли дитина робить щось без підказки дорослого»,— зазна­чить мама. А хтось із батьків просто вважає, що бути самостійним — це вміти без допомоги дорослого тримати ложку,одягатися, зав'язувати шнурки.

           А чи даємо ми,можливість нашим дітям бути самостійними настіль­ки, наскільки це вже можливо в їхньому віці? Адже самостійність — це не тільки вміння робити щось без допомоги дорослого. Це ще й уміння зробити щось нове, відкрити щось досі незвідане, зробити сьогодні хоч трохи більше, ніж учора. Для кожного віку є свої «етапи» самостійності. У рік - півтора ми по­хвалимо малюка за те, що він схопив за ложку та потрапив нею в ротик, попросився на горщик. У три - чотири роки нас радують правильно застібнуті ґудзички та черевики, надягнуті на «правильні» ноги. А у шість-сім років ми вже не будемо цим захоплюватися, тому що настає час іншої мети і досягнень. І завдання дорослого — допомагати малюкові рухатися вперед. Дуже важливим для розвитку дитячої самостійності є те, яку позицію займають дорослі. Уявіть собі родину, в якій батьки дотримуються таких педагогічних правил: дітей потрібно обов'язково суворо виховувати, думку дітей урахо­вувати не обов'язково, тому що вони занадто малі, щоб щось вирішувати. Похвала в такій родині — рідкість. Зате негативні оцінки дитячих учинків звучать досить часто. Що отримують такі батьки в результаті?

             Твердість + контроль = невпевненість у собі, замкнутість,недовіра

В іншій родині поблажливі батьки вважають, що спеціально вихову­вати самостійність немає необхідності. У них немає чітких правил, меж та обмежень у сімейному вихованні. Дітей рідко заохочують, але і рідко роблять зауваження.

Немає твердості = невміння стримувати себе, безвідповідальність,

невпевненість  в собі.

Оптимальна модель сімейних стосунків припускає, що батьки добро­зичливо і зацікавлено спілкуються з дітьми, розумно їх контролюють.

Крім того, вони обов'язково враховують думку дітей під час розв'язання важливих питань.

Доброзичлива підтримка + розумний контроль = високий рівень самостійності,дружелюбності, незалежності.

Як виховати в дитині самостійність?

•       Не перевантажуйте малюка своєю опікою та контролем.

•       Хваліть дитину за самостійні рішення.

•       Радійте самостійності дитини.

•       Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама.

•       Частіше говоріть дитині: ти можеш, ти вмієш, ти зробиш це сама,
spanp align=/span значить вона прагне до лідерства, впевнена у собі та рішуча. У неїp class=/spanrsquo;язанню/spanspan тобі це під силу, у тебе вийде.

 

 

Рекомендації  батькам  щодо  виховання  дитини