Консультпункт для батьків

«Якщо дитина б’ється»

        Якщо дитина б'ється в дитячому саду, тобто не при вас, розібратися в ситуації буває складно. Необхідно НЕ при дитині поговорити з кимось із дорослих, очевидців бійки, і окремо з самою дитиною. Версії, швидше за все, у них будуть різні. Але якщо ваша дитина чітко пояснює причини бійки, то швидше за все, вона права. Якщо дитина захищала себе або друга, або свої іграшки, інші речі, то важливо навчити її захищати себе і відстоювати свої інтереси без бійки, пояснивши їй, що бійка - самий винятковий випадок.
    Лаяти дитину або карати при цьому ні в якому разі не можна, дитина це може сприйняти як несправедливість по відношенню до неї, і навіть зраду з вашого боку. В подальшому це може призвести до того, що вона буде остерігатися себе захищати, а це необхідно вміти кожній людині. Якщо бійка чи інший прояв агресії – це разовий випадок самооборони, то важливо поговорити з дитиною, пояснити їй можливі наслідки цього, але не лаяти і не карати. 
Інша справа, якщо дитина сама постійно починає бійки. У цьому випадку теж важливо поговорити з дитиною, дізнатися причини цього. Може бути, ваша дитина бачить у всіх ворогів. Тоді разом з ним пошукайте щось гарне в інших дітей.
       Або карає інших дітей за те, що вони не хочуть з ним грати (товаришувати). Тоді важливо їй пояснити, що таким чином вона не доб'ється протилежного результату. З дітьми, які б'ються грати і дружити ніхто не буде. Навчіть дитину, як подружитися з іншими дітьми.

Як же реагувати на дитячі спалахи агресивності?

       Насамперед, дитина повинна знати, що Ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого маля скривдило, і підкреслювати різницю у Вашому ставленні до кривдника та «жертви»: ти, такий злий і поганий, скривдив когось доброго й хорошого. Це не викличе в дитини співчуття. Вона просто дійде висновку, що й Ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий учинок, скривдивши іншу людину. Дайте зрозуміти малюкові, якої поведінки Ви від нього очікуєте, і надайте йому можливість виправитися.

    Безглуздо прагнути того, щоб дитина не почувалася агресивно. Важ­ливо, щоб вона навчилася стримуватися або спрямовувати агресію в інше русло.

      Маленька людина поки не здатна аналізувати свої переживання. Негативні емоції, що накопичуються, спричиняють їй самій величезний психологічний дискомфорт. Тому завдання дорослого — допомогти ма­люкові висловити те, що він почуває.

Що робити з агресивними дітьми?

• Замисліться над причинами такої поведінки.
• Якщо причина агресивності — дефіцит батьківської уваги, то Ви самі
  знаєте, що потрібно робити.
• Не карайте малюка фізично.
• Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе.
• Спробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.
• Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.
• Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти
  дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути за­
  няття спортом, найкраще — плаванням.
• Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходиться
  вдома у доступному місці.

 «Ігри для розвитку дрібної моторики

у дітей раннього віку»

       Малюки швидше розвиваються фізично, адже вони активно і багато рухаються, деякі так взагалі не можуть усидіти на місці. А ось дрібною моторикою, яка сприяє психологічному розвитку та розвитку мови, необхідно додатково посилено займатися.

      Маленьким дітям важко і нудно займатися математикою на рахункових паличках або вчити і виписувати букви в зошиті. Щоб уроки зацікавили малюка, вони повинні нагадувати ігри. А, як відомо, в ігри грати удвох набагато цікавіше, тому приєднуйтеся до дитини.

Ліплення з пластиліну та тіста

      Колобка і змію-ковбаску зможе зробити будь-яка дитина з першого разу. Спробуйте з крихіткою позмагатися, хто більше виліпить колобків за певний час. Із практикою легко навчитися ліпити різних звірів. А якщо фантазія розіграється, тоді можна ліпити казкових тварин, вигадуючи про них історії.

Малювання та аплікація

      Для малювання підійдуть: олівці, ручки, фломастери, фарби. Якщо самі не дуже вмієте малювати, тоді розфарбовуйте готові малюнки. Ні з чим незрівняне задоволення для дитини – це залишити свої сліди на ватмані, використовуючи пальчикові фарби. Якщо малюнок не удався – весело і корисно для пальчиків порвати або зім'яти папір. Малювати пальчиками можна також на муці, манці або піску.

     Клеїти на картон краще заздалегідь вирізані заготовки з кольорового паперу. Коли дитя впорається із завданням, як заохочення дозвольте їй приліпити куплені наклейки.

Ігри з крупами, макаронними виробами

      Корисне заняття – пересипати рис або гречку з магазинного пакету в банку. Використовувати для цього можна дитячі ручки, ложку, воронку. Приклеюючи квасолю, крупні макарони на картон, отримаєте справжній шедевр нестандартного мистецтва. Популярний виріб – намисто з макаронів.

Ігри з водою

       Захопливе для дітей заняття – переливання води з однієї ємкості до іншої. Переливати воду можна за допомогою дитячого посуду, маленького глечика або навіть клізми. Попросіть малюка полити квіти з лійки, з радістю побіжить виконувати. У тазку можна влаштувати рибалку та виловлювати з води дрібні іграшки за допомогою ложки або сита. Під час купання дитини легко влаштувати й купання для різних іграшок. Ви миєте малюка, а він повторює за вами і миє улюблених звірів.

Конструктори, сортери, пазли

       У продажу є всілякі готові шнуровки, рамки-вкладиші.Багато з таких речей реально зробити своїми руками. Для розвитку дитячої моторики підійде навіть розстібання/застібання блискавок, кнопок, липучок на одязі. Повісьте на одяг малюка прищіпки, хай він їх всіх знайде і зніме (а потім повісить на ваш одяг). Варіант підручного сортера – це підібрати до банки кришку.

      Такі, здавалося би, невигадливі ігри, сприяють не лише розвитку дрібної моторики, але й дозволяють весело провести час.

Самоорганізація дошкільника під час карантину

Поняття «самоорганізація» означає раціональну й усвідомлену організацію своєї діяльності. Якщо йдеться про дитину — чи може вона без зовнішнього контролю, допомоги і стимуляції з боку дорослого організовувати свою діяльність і досягати поставлених цілей. Розвиток самоорганізації пов’язаний із формуванням у дитини в старшому дошкільному віці важливого психічного новоутворення — довільності психічних процесів. На цьому етапі дитина набуває змогу: сприймати та розуміти завдання; планувати свою діяльність; здійснювати самоконтроль діяльності та самооцінку. «Стартовим майданчиком» для становлення самоорганізації є самостійність дитини.

Як проявляється самостійність Самостійність зароджується на межі першого і другого років життя, коли у малюків з’являється потужне бажання пізнавати навколишній світ. Перші самостійні дії поступово удосконалюються і ускладнюються під час ігор, занять, спілкування. Показником розвитку самостійності дитини є результативність дій. При цьому постійний контроль з боку дорослого не бажаний — він може призвести до розвитку у дитини безвольності, безвідповідальності, лінощів, інфантилізму.

Що можуть зробити дорослі Насамперед дорослі мають пам’ятати, що обсяг самостійних дій дитини поступово збільшується. Відтак допомогу потрібно зменшувати. Навіть якщо дитині потрібно набагато більше часу на виконання дії власноруч, ніж це зробили би дорослі — необхідно стримати власну нетерплячку і дати їй цей час. Тим паче, що під час «карантинного» перебування вдома це можна собі дозволити.

У деяких сім’ях дитину довго вважають маленькою і цим блокують розвиток її самостійності. Такі діти звикають до надмірної опіки, у дитячому садку і початковій школі почуваються безпорадними та самотніми. Проте у підлітковому віці батьки починають вимагати від цих дітей прояву самостійності. Але ж ця якість не може сформуватися сама собою! Якщо допомагати дитині й схвалювати проявлену нею ініціативу, то у її діях скоро проявиться важливий компонент самостійності — цілеспрямованість. Її ознаками є захоплення справою, прагнення отримати не будь-який, а саме бажаний результат.

Цілеспрямованість проявляється і у прагненні копіювати дії дорослих (прати білизну, як мама, забивати цвях, як тато, тощо). Не всі батьки охоче підтримують прояви дитячої самостійності, вважаючи їх обтяжливими, або й небезпечними. Утім не варто припиняти самостійну діяльність дитини чи перемикати її увагу. Лише якщо дитина вдалася до дій, небезпечних для себе чи оточення, її треба зупинити.

Якщо ви підтримуєте ініціативу малюка, у нього формуватимуться такі риси: посидючість наполегливість організованість. Важливо, що невдача для дитини, яку підтримують, не стає приводом відмовитися від задуманого. Навпаки, це підштовхує подвоїти зусилля і за необхідності звернутися по допомогу до дорослого. При цьому дитина може одразу відмовитися від допомоги, щойно відчує, що може впоратися сама. Батькам варто дотримуватися декількох правил: дати змогу дитині переживати власний досвід успішних самостійних дій і досягнення бажаного результату. Для цього організуйте сприятливе середовище, пропонуйте дитині різні варіанти дій у межах дозволеного; визначити ліміт дозволеного: що, коли і де можна робити; оцінювати позитивно діяльність дитини, її результати, а головне — зусилля, які доклала дитина до досягнення бажаного результату. Це заохочуватиме дитину повторювати досвід у подальшій діяльності.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«Вплив засобів масової інформації

на психіку дитини».

        Важко уявити життя кожної родини без комп'ютера, телебачення. Це вікно у зовнішній світ, і при розумному підході воно може виконувати функції освітнього, розважального та виховує характеру. Але чомусь сучасні психологи все частіше б'ють на сполох, бо з'явилася велика кількість дітей з комп'ютерною, телефонною і телевізійної залежністю.

     Дошкільники від 4 до 6 років дивляться телевізор в середньому від 2 до 6 годин на день, при цьому найбільшу кількість часу доводиться з 18 до 22 годин. Причому діти, які не відвідують дитячий садок, мають звичку постійного перегляду телевізійних програм, під час їжі, ігор. При цьому дошкільнята проявляють інтерес не тільки до дитячих передач, але і до програм орієнтованим на дорослу аудиторію.

      Чим небезпечне телебачення для дитини?

        По-перше, необхідно враховувати особливу вразливість дітей і здатність дитячої психіки до навіювання.

      Почуття небезпеки, страху виникає у дитини в результаті перегляду таких кінокадрів, як насувається поїзд, вбивство всередині закритого приміщення, гучний звук серцебиття з екрану і т.п.    Захищаючись дитина витісняє їх в несвідому частину психіки.       Дорослий відразу може і не помітити будь-яких явних змін в поведінці дитини, проте страшні образи можуть турбувати дитини у вигляді снів, підвищеної тривожності або невротичних симптомів –кусання нігтів, смоктання ковдри, і ін.

         Психологи вважають, що до 1 року бажано ніякого телевізора.

У чому небезпека реклами?

      У дитини дошкільного віку психіка особливо гостро сприйнятлива до яскравих образів, їх барвистості, швидкій зміні, миготіння і т.д. Багато батьків свідчать: реклама стала зручним засобом, щоб впоратися з неслухняною дитиною. Деякі діти відмовляються їсти або одягатися поки перед їх очима не миготять звичні кадри. Парадоксально, але це влаштовує дорослих.

      Однак постійний перегляд реклами формує у дитини психологічну залежність, яка виникає в результаті штучного стимулювання і перезбудження нервової системи. Ефект мелькання відеокадрів може призвести до дисгармонії мозкових ритмів, їх збою.

      По-друге, не можна забувати про ефект звикання і заразливості агресивної поведінки через телебачення.

      Постійний перегляд сцен насильства притупляє емоційні почуття дітей, вони звикають до жорстокості, стають байдужими до людського болю, розвивають агресію.

     Слід пам'ятати, що сцени насильства і жорстокості в випусках новин і документальних сюжетах більш травматичні, ніж в ігрових фільмах. Обережно треба ставитися до комп'ютерних ігор, які мають вікову обмеженість.

   Серед основних звинувачень, висунутих до них є соматичні порушення (зниження гостроти зору, викривлення хребта, швидка стомлюваність, величезна кількість мікробів на мишці комп'ютера).     Негативну картину доповнює поява психічної залежності, яка виражається в наступних патологічних симптомах: у дитини розвивається почуття уявної переваги над оточуючими, втрачається можливість перемикатися на інші розваги, виявляється бідність емоційної сфери. Крім того, деякі комп'ютерні ігри провокують у юних користувачів агресивна поведінка, створюють культ насильства і війни. Як негативних наслідків виділяються також звуження кола інтересів дитини, відхід від реальності до створення власного «віртуального» світу. Дитина, який проводить дні безперервно один на один з комп'ютером, рано чи пізно почне зазнавати труднощів у спілкуванні з однолітками.

      Виникає питання: багато хто дивиться телевізор, грають в комп'ютер і не стають агресивними. Звичайно, в процесі однієї і тієї ж діяльності у дітей можуть розвиватися різні психічні процеси. Зазвичай дитина засвоює з навколишньої дійсності лише те, що відповідає його потребам. А ці потреби багато в чому визначають сім'я і однолітки. Дослідження показують, що діти, які в сім'ї частіше піддаються покарання, як улюблених передач та ігор вибирають ті, де є насильство, а в якості улюблених телегероїв найбільш агресивних.

Поради батькам

• Не піддавайтесь спокусі полегшити собі життя, посадивши малюка перед телевізором, а самим зайнятись справами.

Пам’ятайте, що психіка дитини формується тільки у спільній діяльності з дорослим.
• Чітко регламентуйте перегляд дитиною телепрограм, роботи за комп’ютером. Максимальна кількість часу біля екрану не повинна перевищувати від 15-20 хвилин до 1 години на день (біля комп’ютера – не більше ніж 12 хвилин)

для старших дошкільнят.
• Намагайтесь не дозволяти дитині переглядати рекламу, а також художні фільми, що орієнтовані на дорослу аудиторію.
• Намагайтесь стежити за змістовністю та художністю дитячих програм, щоб виключити низькопробну відео- і телепродукцію.
• Обговорюйте з дитиною сюжети переглянутих фільмів, використаних комп’ютерних ігор. Важливо зрозуміти, що дитина думає, від чуває, як вона вчинила б у тій чи іншій ситуації. Навчіть дитину аналізувати, оцінювати вчинки і розуміти почуття інших людей.
• Після обговорення можна запропонувати малюкові намалювати героїв фільму, гри чи зліпити їх із пластиліну тощо. При цьому важливо звернути увагу на зображення емоцій героїв.
• Для дітей молодшого шкільного віку можна організувати гру «Режисери-мультиплікатори»: придумати і намалювати серію малюнків для нового фільму або продовжити улюблений фільм або гру.

Таким чином, пам’ятаючи про значну роль ЗМІ у житті кожної людини, ми повинні пам’ятати про ту відповідальність, що покладена на дорослих: зробити все можливе,

 щоб не допустити негативного впливу інформаційного

потоку на психіку дитини.

1. Уважно ставтеся до занять вашої дитини. Ваша відповідь на запитання має бути чіткою, доступною та зрозумілою для малюка.
2. Спонукайте дитину до запитань.
3. Якомога більше розмовляйте з дитиною.
4. Систематично проводьте ігри в слова «Хто більше знає слів?», «Назви який…», «Скажи, як…», «Що означає слово?», «Скажи, коли …», «Скажи, звідки…», «А якби…», «Придумай слово».
5. Не забувайте доречно вжити прислів´я, загадати загадку.
6. Стимулюйте дитину до пригадування окремих рядків віршів, пісень.
7. Обов´язково поясніть дитині кожне незрозуміле їй слово, у присутності дитини вдайтесь до словника.
8. Якщо ваша п´ятирічна дитина неправильно вимовляє звуки, обов´язково зверніться до логопеда.
9. Використовуйте кожну вільну хвилину для розмови з дитиною. Пам´ятайте, що основними й провідними співрозмовниками для дитини у сім´ї є мати, батько, дідусь чи бабуся.
10. Ваша мова є взірцем для наслідування дитини. Саме тому вона завжди має бути правильною.
11. Придбайте словники. Вони стануть вашими порадниками у вихованні культури мови у вашої дитини.
12. Придбайте репродукції картин, читайте дитині книжки, вчить її переказувати.
13. Привчайте дитину слухати дитячі та музичні передачі, дивитися  корисні мультиплікаційні фільми.
14. Тривалість перегляду дитиною телевізійних передач не повинна перевищувати 30 хвилин на добу та 2 – 3 разів на тиждень, тривалість коп’ютерних ігор – 15 хвилин  на день.

             Серйозною проблемою для батьків стає період адаптації дитини до нових умов. Фахівці ділять дітей на три групи по пристосуванню до дитячого садка. Дітлахи, у яких в період адаптації починаються нервово-психічні розлади і часті простудні захворювання, відносяться до першої групи. Діти, які часто хворіють, але явні ознаки нервового перенапруження в них не спостерігаються, входять у другу групу, а третю групу складають діти, що пристосовуються до садка без ускладнень. У дитячий садок починають приймати дітей з півтора року, але найбільш підходящим віком вважається 3 роки. Хоча і в цьому віці адаптація до дитячого саду процес не швидкий. Середня його тривалість становить близько місяця. Коли дитина тільки починає ходити в садок, небажання йти, страхи і так далі – цілком зрозумілі.

             Звичайно ж, умови перебування в дошкільному навчальному закладі відрізняються від домашніх. У дитячому садку дитина вже не в центрі уваги, як вдома, вихователь і нянечка розподіляють свою увагу рівномірно на всіх дітей. Дитину лякає нова обстановка, велика кількість незнайомих людей і, найголовніше, відсутність любої матусі, поряд з якою малюк почуває себе захищеним. Ці причини і викликають психічний стрес, який виражається плачем.

          Щоб адаптаційний період пройшов менш болісно і швидше, дитину потрібно підготувати заздалегідь. Дитина повинна звикнути до необхідності відвідувати дитячий садок. Від того, наскільки дитина буде краще знати те, до чого готуватися, чого очікувати, залежить готовність дитини до зустрічі з новим колективом, з новими умовами. Спочатку, по можливості, мама повинна зменшити час перебування зі своєю дитиною. Наприклад, на прогулянки нехай ходить тільки тато, частіше залишайте малюка з бабусею і йдіть у своїх справах. Також потрібно більше і частіше розповідати дитині про дитячий садок, зводити її туди, щоб у неї склалося уявлення про нього.

               Режим дня малюка постарайтеся наблизити до такого, який у дитячому садку, за кілька місяців до вступу в нього. Для того, щоб дитина звикла до спілкування з іншими дітьми та дорослими, вибирайте для прогулянок дитячі парки та майданчики, походіть в дитячі центри на розвиваючі заняття. Намагайтеся частіше ходити в гості, на свята, дні народження друзів.

            Постарайтеся познайомитися з вихователями групи заздалегідь і розкажіть про індивідуальні особливості вашої дитини. Не можна віддавати дитину в садок відразу після перенесеної, навіть несерйозною хвороби. Він повинен ще набратися сил, інакше величезне адаптаційне навантаження може вилитися дуже важкими наслідками в плані фізичного і психічного здоров’я. Після того, як ви привели дитину в садок і залишили одну, то обов’язково заспокойте її, сказавши, що ви за нею через деякий час повернетеся. У перші дні потрібно приводити дитину з ранку на 1,5-2 години, тому в перші місяці не виходьте відразу на роботу. Потім можна залишити на сніданок разом з іншими дітьми, ще через кілька тижнів можна спробувати залишити на денний сон. Такий поступовий режим звикання найчастіше не викликає у дитини стресового стану. Постарайтеся розлучатися з дитиною легко і швидко. Інакше ваше занепокоєння може передатися і дитині.

           Якщо дитина важко розлучається з мамою, то відводити її має тато. Тим паче стриманості у чоловіків більше, а чутливості менше, ніж у жінок. Можна вибрати разом з малюком улюблену іграшку, яка буде ходити разом з ним кожен день в садок і знайомитися там з іншими іграшками. А після садка спитайте іграшку, що з нею відбувалося в дитячому садку, з ким вона познайомилася і дружила, хто її засмутив, чи не нудьгувала вона по дому. Це допоможе вам дізнатися про те, як малюкові вдається звикнути до садка. Позитивний результат може дати гра в дитячий садок, де яка-небудь з іграшок буде самою дитиною. Подивіться, що буде робити і говорити ця іграшка, навчіть її разом з дитиною заводити друзів і вирішіть проблеми дитини через неї. Може скластися така ситуація, що дитина не хоче ходити до конкретного вихователя.

              Якщо це повторюється щодня, то спробуйте дізнатися наскільки претензії дитини обґрунтовані, чи дійсно вихователь погано поводиться з малюком, кричить і лається на дітей. Якщо ж це не так, то поговоріть з вихователем про це. Хороший і грамотний вихователь повинен постаратися знайти підхід до вашої дитини. Якщо ж через деякий час ситуація не зміниться і дитина як і раніше не хоче йти до цієї виховательки або слова дитини підтвердилися, то постарайтеся перевести дитину в іншу групу. Не допускайте того, щоб ваша дитина страждала і спілкувалася з неприємними людьми, адже в садочку дитина буде проводить більшу частину часу.

             Якщо дитина вже давно ходить в дитячий садок, а потім раптом ні з того, ні з сього відмовляється, то спробуйте з’ясувати причину цього. Можливо, малюк на когось образився чи втомився від раннього підйом з ранку.

           Якщо причина несерйозна, то через деякий час він знову захоче в дитячий садок. Якщо ж його “нелюбов” до садочку наростала з часом і потім стала хронічною, то швидше за все справа в тому, що дитині там нудно, заняття для нього нецікаві. У цьому випадку навчіть дитину самій розважати себе, нехай бере з собою свої улюблені ігри та іграшки.

           У будь-якому випадку відмовитися від дитячого саду потрібно, якщо:

– дитина відвідує садок більше 4-6 тижнів, але так і не звикла, активно відмовляючись туди ходити;

– поведінка дитини стала агресивною;

– нервовий стрес у дитини, що супроводжується енурезом, нічними страхами і ін.

1. Здоровий мікроклімат у сім’ї, його тональність і загальна спрямованість.

2. Довіра до інших дітей, надання їм самостійності.

3. Чуйне ставлення дітей до найстарших членів родини – бабусі й дідуся.

4. Єдність усіх вимог дорослих у ставленні до дітей.

1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона єдина, унікальна, не схожа на жодну іншу і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй прожити власне життя.

2. Дозвольте бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймати її такою, якою вона є.

3. Підкреслюйте її сильні властивості.

4. Не соромтесь виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь – яких обставин.

5. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна, дивіться йому в очі, обіймайте та цілуйте, коли воно того бажає.

6. Обираючи знаряддя виховного впливу, вдавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

7. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність.

8. Намагайтесь впливати на дитину проханням – це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

Уникайте помилок у вихованні

1. Не перевищуйте владу у стосунках з дитиною.

2. Не будьте егоїстом.

3. Не будьте ледачими у відносинах з дитиною.

4. Не будьте хвальковитими.

5. Не будьте надмірно принциповими.

Заборонені звертання до дитини:

- Ну скільки разів тобі повторювати?

- Я сказала – зроби!

- Ти що, не зрозумів?..

- У всіх діти як діти, а ти…

- За що мені така кара…

- Не лізь, коли не можеш зробити…

- І в кого ти такий вдався?..

- Невже тобі важко запам’ятати, що…

Необхідні звертання до дитини

- Давай – но вирішимо разом…

- Як ти гадаєш?..

- Мій любий…

- Це ти добре придумав…

- Я така вдячна долі, що ти в мене є…

- Упевнена , що ти зможеш…

- Тобі добре вдасться…

- Я завжди знала, що ти розумний…

1. Приділяйте велику увагу повсякденному спілкуванню з дитиною.

2. Стежте за власним мовленням.

3. Намагайтесь говорити спокійно, доброзичливо.

4. Не зловживайте словами «повинен», «треба».

5. Говоріть дітям «дякую», «вибач».

6. Давайте можливість дитині не тільки слухати, а й думати, висловлювати власні судження, брати активну участь у спілкуванні.

7. Ненав’язливо поправляйте дитину, яка неправильно промовила слово чи побудувала фразу, причому краще зробити це під час розмови, щоб не переривати спілкування.

8. Формуйте в дітей навички ввічливого спілкування: вміти вислуховувати співрозмовника, з повагою ставитися до його думки.

1. Будьте взаємно уважними, чуйними, уникайте сварок і образ.

2. Подавайте дітям приклад такого ставлення до сусідів, колег по роботі, а також до людей незнайомих, що потребують допомоги.

3. Успіх виховання дітей залежить від поєднання поваги до дітей з вимогливістю до них. Дорослі часто забувають про те, як вони поводилися в дитинстві, які інтереси й сумніви сповнювали їхні серця. Вмійте поставити себе на місце дитини. Поважайте в ній людину, цікавтеся її успіхами й невдачами. Поважаючи дитину, не забувайте про вимогливість. Поважати – не означає потурати!

4. Вправляйтеся зі своїми дітьми у гуманних вчинках. Організуйте їхнє життя так, аби вони у справах могли виявляти турботу про менших і допомагати старшим (правильний розподіл домашніх обов’язків), щоб вони були готові допомогти своєму товаришеві, бути ввічливими з сусідами і знайомими.

1. Частіше розмовляйте у присутності дитини про школу, шкільне життя. Спрямовуйте дитину на серйозне ставлення до навчання.

2. Не приховуйте труднощів, які чекають малюка у школі, але формуйте у нього впевненість у їх подоланні.

3. Частіше звертайте увагу дитини на її зовнішній вигляд, хороші вчинки школярів.
4. Навчіть сина чи дочку найпростіших навичок самообслуговування (вмиватися, чистити зуби, одягатися, доглядати одяг, акуратно їсти).

5. Привчіть дитину лягати спати та вставати у певний час (лягати спати не пізніше дев’ятій годині вечора, вставати о сьомій годині ранку).

6. Заохочуйте малюка до малювання кольоровими олівцями, письма ручкою (написання паличок, кружечків, квадратиків).

7. прищеплюйте дитині дбайливе ставлення до книжок, олівців, зошитів, фломастерів. Навчіть їх правильно гортати сторінки.

8. Не стримуйте інтерес до навчання, заохочуйте малюка до набуття знань, обміну враженнями від почутого, побаченого.

9. У будь – якій конфліктній ситуації не принижуйте гідності дитини, прагніть заохотити її до самовдосконалення.

10. Завжди прагніть підтримувати вихователя, вчителя, не критикуйте його в присутності дитини.

        Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини - місця, де людина народилася.

         У цьому зв’язку величезного значення набуває визначення мети, завдань, змісту та засобів патріотичного виховання дітей дошкільного віку.

До основних завдань патріотичного виховання дошкільнят належать:

·        формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, міста);

·        формування духовно-моральних взаємин;

·        формування любові до культурного спадку свого народу;

·        виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

·        почуття власної гідності як представників свого народу;

·        толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

        Патріотичне виховання дошкільнят має вирішувати ширше коло завдань, ніж ті, що зазначені. Це не лише виховання любої до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, але виховання шанобливого ставлення до людини-трударя та результатів її праці, рідної землі, захисників Вітчизни, державної символіки, традицій держави, загальнонародних свят.

Досягти якісного рівня патріотичного виховання дошкільників не можна без урахувань специфіки окремих регіонів, їх національних особливостей.

Виховання любові до Батьківщини, до своєї Вітчизни - завдання надзвичайно складне, особливо коли мова йде про дітей дошкільного віку. Однак в значному ступеню така складність виникає при спробі переносити на дітей „дорослі” показники проявів любові до Вітчизни.

Дошкільний вік як період становлення особистості має свої потенційні можливості для формування вищих моральних почуттів, до яких і відноситься почуття патріотизму.

Якщо патріотизм - це почуття приязні, відданості, відповідальності і т.д. до своєї Батьківщини, то дитину ще в дошкільному віці необхідно навчити бути приязною (до чого-небудь, бути відповідальною в її малих справах, вчинках).

Перш ніж дитина навчиться співпереживати бідам та проблемам Батьківщини, вона повинна навчитися співпереживанню взагалі як людському почуттю. Захоплення просторами країни, її красою та природними багатствами виникає тоді, коли дитину навчили бачити красу безпосередньо навколо себе. Також, перш ніж людина навчиться трудитися на благо Батьківщини, необхідно навчити її добросовісно виконувати трудові доручення, прищеплювати любов до праці.

      Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.

      У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни.

          Завдання батьків формувати любов, приязнь до рідного дому, бажання берегти його, робити кращим. Важливо, щоб у дитини в сім'ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім'ї”.

Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця). Тут першорядне значення має як батьки формують у дітей такі почуття.

           Разом із тим тут також постає питання про необхідність повідомлення дітям інформації про їх вулицю: її назва, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.

Наступний етап - виховання любові та приязного ставлення до свого рідного міста. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять.

         Для дитини місто конкретизується вулицею, тобто вона усвідомлює себе перш за все жителем своєї вулиці. Щоб діти „відчули” своє місто, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по місту. Інколи екскурсію вдається організувати також дитячому садку.

          Діти старшого дошкільного віку можуть і повинні знати назву свого міста, його головні вулиці, визначні місця, музей, театри та ін. Докладніше про роботу у цьому напрямку розкриємо нижче в змісті даного матеріалу..

         Назву країни можна закріпити з дітьми в іграх („Хто більше назве країн”, „З якої країни гості”, „Чия це казка”, „З якої країни ця іграшка”), у вправах типу „Із різних назв країн визнач нашу країну”, „Пошукаємо нашу країну на карті, глобусі”, „Як написати адресу на конверті” тощо.

          Діти повинні знати назву столиці нашої Батьківщини, її визначні місця.

         Розгляд ілюстрацій, слайдів, відеофільмів, художні твори, розповіді дорослих, фотографії, екскурсії, малювання, ігри-подорожі - все це допомагає вирішувати поставлене завдання. Дітей знайомлять із символікою країни, розповідають, що у кожної країни є свій прапор, герб, гімн. Розповідають де і коли вони можуть їх побачити.

          При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки).

         Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідної країни. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів (вибір залежить від вихователя). Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). Вихователь намагається познайомити дошкільнят з людьми, яким притаманні якісь певні якості чи вміння, залучити дітей до їх діяльності.

           Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам’яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів - захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, екскурсії, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Добре коли після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності.

          У старших дошкільнят мають скластися поняття сім'ї, родини, роду. Вони повинні знати всіх своїх хоча б дво- і троюрідних братів та сестер.

         Шести-семирічні діти вже можуть дати відповідь на запитання: "Чим відрізняється традиційне житло українців - хата (в т.ч. і сучасний варіант) від житлових будівель інших народів?"

         Відповідь має сформуватися у результаті власних спостережень сучасного села або за матеріалами хоча б телепередач: охайність, доглянутість, привітність, чистота. Отже, національна риса - відчуття краси.

          Відповідь на запитання "Як традиційно зверталися українці до батька-матері, дідуся-бабусі?" - "На Ви" - свідчить про шанобливе ставлення українців до старших людей.

    Шести-семирічні діти можуть і повинні знати і вміти співати хоча б один десяток українських народних пісень.

        1. Говоріть «ні» дитині якомога рідше. Найпростіший спосіб перервати політ уяви - зупинити дитину, коли вона чимось займається. Малює пальцем на картопляному пюре? Виросте майбутній Пікассо. А хто знає, що вийде, якщо змішати газовану воду з майонезом? Ви не знаєте, а ваша дитина дізнається і, можливо, стане другим  Менделєєвим.

       2. Змістовно і цікаво організуйте життя вашого малюка, дайте йому можливість для нових і яскравих вражень. У цьому вам допоможуть прогулянки, екскурсії, книги, бесіди ....  

       3. Надайте дитині всі необхідні матеріали для творчості. Ви не можете переплисти річку, якщо у вас немає човна, вірно? Щоб займатися творчістю, потрібні інструменти і матеріали. Забезпечте дитину олівцями, крейдою, пластиліном, природним матеріалом, папером, клеєм, безпечними дитячими ножицями і т.д.

       4. Акцентуйте увагу на чарівності самого процесу, а не на результаті.

       5. Не женіться за складністю. Відповідно до досліджень, найпростіші м'ячики або кубики розвивають мислення і уяву дитини не гірше, ніж «круті» дорогі іграшки. Наприклад, кидаючи або катаючи м'ячик, навіть найменша дитина кожен раз робить це по-іншому, оволодіваючи новими навичками та пізнаючи для себе щось нове.

       6. Не відмовляйтеся від сучасних технологій. Комп'ютер часто прирівнюють до телевізора, і час, проведений за комп'ютерними іграми, вважається витраченим марно. Це не зовсім так, адже за допомогою комп'ютера можна малювати, створювати музику, будувати віртуальні будинки. Просто купуйте правильні ігри, які сприятимуть розвитку уяви і творчості.          

        7. Давайте дитині  завдання, що вимагають креативності: незвичне використання знайомих предметів, домальовування заданих елементів, гра зі словами і римами, завершення фраз, зміна сюжетів знайомих творів, підміна героїв.

        8. Творіть разом з дитиною. Ваша присутність і заохочення - найкращий стимул для творчого настрою дитини. Влаштовуйте домашні концерти, сімейні читання вголос і міні-спектаклі, ходіть разом в музеї і на концерти, малюйте і клейте, слухайте разом музику і танцюйте ( не обмежуйте свою дитину рамками лише дитячих пісеньок і танців).

       9. Будь-який вид дитячої творчості - це не просто розвага, творчість допомагає дитині стати в майбутньому щасливою, задоволеною життям людиною. Ставтеся серйозно до інтересів дитини, і постаратися розвинути її таланти, якою  б дивною або незрозумілою не здавалося вам її творчість.

       10. Обов’язково підтримуйте дитину при її творчих заняттях. Результати роботи

неодмінно мають бути вами оцінені найвищою оцінкою, навіть якщо вам дещо не сподобалось.  Хваліть дитину і щиро радійте її успіхам. 

           На виконання Плану заходів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України щодо виконання Державної цільової соціальної програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 28.07.2011 № 905 у відповідності до листа від 13.12.2012р. №1/9-899 Про „Форум сім’ї – телефон довіри з питань дошкільної освіти”, на веб-сайті Інституту інноваційних технологій і змісту освіти (http://www.iitzo.gov.ua), у рубриці „Дошкільна освіта”, створена сторінка для батьків дітей дошкільного віку „Форум сім’ї – телефон довіри з питань дошкільної освіти” за електронною адресою: http://www.iitzo.gov.ua/online_forum_iitzo.html.

          На даній сторінці батьки мають змогу обговорити актуальні питання дошкільної освіти, обмінятися сімейним досвідом розвитку та виховання дитини дошкільного віку, а також можуть отримати науково-методичну консультацію у фахівців з питань дошкільної освіти у рубриці „Електронна пошта для батьків”. 

         Ви масте можливість подати заявку на реєстрацію Вашої дитини до дитячого садочку через мережу Інтернет. Для подачі заявки щодо реєстрації спочатку необхідно зареєструватися на сайті. Дія цього Вам необхідно вийти на портал Дніпропетровського освітнього центру за посиланням:

http://dp.isuo.orq/authorities/preschools-list/id/60

         Далі, на закладці «Список ДНЗ» Ви зможете переглянути інформацію про всі дошкільні заклади Вашого регіону. Для цього, в полі «Населений пункт» виберіть свій населений пункт, розгортаючи дерево адміністративного устрою. В кінці списку Вам буде представлено всі дитячі заклади обраною населеного пункту із зазначенням даних про кількість місць в кожному закладі. Натиснувши кнопку «Докладніше» навпроти ДНЗ, Ви зможете переглянути всю інформацію про цей навчальний заклад та подати на цій же сторінці заявку на зарахування Вашої дитини в цей навчальний заклад, натиснувши «Подати заявку на вступ». На цій же сторінці Ви зможете переглянути інформацію про навчальний заклад на порталі Інформаційної системи управління освітою, натиснувши на «Інформація пре ДНЗ на порталі ІСУО». На закладці «Черга» Ви зможете переглянути інформацію про чергу на зарахування дітей в цей навчальний заклад.

         Після цього, натисніть «Реєстрація» у правому верхньому куті сторінки. Введіть логін та пароль, під якими Ви будете заходити на сайт (логін і пароль ви обираєте самостійно), обов’язково вкажіть адресу вашої електронної пошти, на яку будуть приходити повідомлення. Підтвердивши дозвіл на обробку персональних даних, натисніть кнопку «Зареєструватися». Після успішної реєстрації Ви побачите повідомлення «Дякую за реєстрацію, тепер ви можете подати заявку».

          Перейдіть на закладку «Мої заявки». На даній закладці Ви можете подати нову заявку та спостерігати за статусом вже поданої заявки. Поля, що виділені напівжирним написанням, обов’язкові  для заповнення.  Внесіть прізвище, ім'я та по-батькові дитини, вкажіть дату народження дитини. В полі «Населений пункт» необхідно вибрати свій населений пункт, розгортаючи дерево адміністративного устрою. Після вибору населеного пункту, в полі «ДНЗ» Вам будуть представлені всі дитячі садки обраного населеного пункту для вибору бажаного. Далі, необхідно вказати бажаний рік зарахування дитини до дитячого навчального закладу. Вкажіть місце народження, адресу реєстрації та адресу проживання дитини. Обов'язково необхідно вкачати серію та номер свідоцтва про народження дитини. Ці дані необхідні для перевірки унікальності введених даних (для унеможливлення реєстрації в електронній черзі двох або більше осіб під одними й тими ж персональними даними). Для успішної реєстрації Вашої дитини в електронній черзі при заповненні форми заявки Вам необхідно вказати достовірну інформацію.

          Для підтвердження інформації, зазначеної в заявці, необхідно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви звернутися до відділу освіти з оригіналами документів (паспорт заявника, свідоцтво про народження дитини, документ, що підтверджує наявність пільг) аби прикріпити до заявки скановані копії вищевказаних документів. Щоб прикріпити до заяви скановані копії, натисніть на кнопку «Виберіть файл» навпроти відповідних полів та виберіть відповідний файл на Вашому комп'ютері. Якщо Ваша дитина перебуває на диспансерному обліку, виберіть «Так» навпроти поля «Диспансерний облік» та вкажіть напрям обліку. Якщо Ваша дитина мас право на пільги при зарахування до дошкільного навчального закладу, поставте «Так» у відповідному полі та вкажіть необхідні дані про документ, що-підтверджує право на пільги

       Якою заповнена Вами форма заявки за змістом не буде відповідати оригіналам документів Вашу заявку буде анульовано.  Якщо інформація, зазначена в заявці, підтверджена оригіналами документів, то дитина отримує постійну реєстрацію в електронній черзі за первісною датою подання заявки в електронному вигляді.

          Далі, необхідно внести дані про одного з батьків або його представників. В полі «Тип» необхідно вибрати зі списку чиї дані Ви будете вносити (мати, батька або опікуни). Далі, внесіть прізвище, ім'я та по-батькові, вкажіть  адресу реєстрації та адресу проживання заявника. Вкажіть паспортні дані у відповідних полях. В полі «Телефон» вкажіть контактний номер телефону, за яким з Вами можна буде зв'язатися стосовно зарахування Вашої дитини до ДНЗ. В  полі «е-mail», відповідно, вкажіть свою електронну пошту.

          При необхідності Ви можете вказати контактні дані ще одного представника дитини. Для цього, натисніть кнопку «Додати представника дитини» та внесіть відповідну інформацію.

          Після внесення всіх необхідних даних, натисніть кнопку «Відправити». Ви повинні побачити повідомлення про те, що заявка додана. Тепер, на закладці «Мої заявки» Ви зможете стежити за статусом своїх заявок та за перебігом електронної черги.