«Безпека дитини на вулиці»

Чим раніше ви поясните малюкові правила безпечної поведінки на вулиці, тим вірогідніше, що він не забуде науку і зможе за потреби правильно скористатися цими уроками. Ваше завдання — навчити дитину правильно поводитися в екстремальних умовах.

Двір без небезпек. Сучасні малята починають гуляти без супроводу батьків набагато пізніше, ніж ми самі за часів свого дитинства. Але готувати крихітку до самостійних «виходів у світ» потрібно заздалегідь. Так, прогулюючись разом з малюком, обійдіть увесь двір і зверніть увагу на найнебезпечніші місця: люки, підвали, горища, будівельні майданчики. Важливо не просто сказати: «Сюди ходити не можна! Це небезпечно!» Треба пояснити дохідливо, чому саме не можна: у люк можна впасти, двері підвалу може хто-небудь закрити, і тоді дитина залишиться там (якщо малюка замкнули в підвалі, не треба кричати і плакати, краще щосили стукати в двері — так швидше хто-небудь почує і прийде на допомогу). Велику небезпеку можуть становити навіть припарковані біля будинку машини. Зазвичай малюки чітко засвоюють, що з машинами, що рухаються, треба бути вкрай обережними. А ось автомобіль, що стоїть, не викликає в них занепокоєння. Розкажіть дитині, що автомобіль може несподівано поїхати, і водій не помітить малюка, який, граючи, сховався за багажником. Тому не можна бігати, і тим більше ховатися навколо машин, а якщо під машину закотився м’ячик, треба звернутися по допомогу до дорослих. Малюки люблять грати в лікарню, магазин або «варити» для ляльок обіди на іграшковій плиті. Для цього вони рвуть рослини (траву, квіти, листя), що ростуть поблизу, збирають насіння. Однак дитина може спробувати приготовані «ліки» або ляльковий «суп» на смак. Але не всі рослини нешкідливі, як може здатися. Наприклад, у рицини, яку останніми роками часто-густо вирощують біля під’їздів будинків (у народі її називають «пальмою»), смертельно отруйне насіння. Малюкові досить проковтнути 2-3 насіннячка, щоб серйозно отруїтися. Обов’язково пояснюйте дитині, що жодні рослини, ягоди і насіння, зірвані на вулиці, не можна брати в рот. Для гри краще використовувати нешкідливі і добре знайомі рослини, наприклад кульбабу, подорожник, горобину. Гуляючи з малюком у дворі, ви маєте бути твердо впевнені, що навкруги немає відкритих каналізаційних люків. Статистика безжальна: сотні дітей гинуть і отримують травми саме з цієї причини. І тут не допоможуть жодні застереження «дивитися під ноги» і «не наступати». Захопившись рухливою грою, дитина може просто не помітити небезпеку. Тому не сподівайтеся на комунальні служби, а беріть ініціативу до своїх рук: проводьте з іншими батьками періодичну ревізію і закривайте люки дошками.

Правила екіпіровки. Одягаючи малюка на прогулянку, проведіть ревізію одягу. Краще, щоб він був без шнурків, якими можна зачепитися. Бажано, щоб взуття щільно фіксувалося на нозі і не «ковзало». Це зробить ігри дитини безпечнішими.

Життя на дитячому майданчику. Як добре, що у дворах є дитячі майданчики з гойдалками! І як одночасно погано, що вони є! Сучасні важкі залізні конструкції мають руйнівну силу. І якщо такі гойдалки на великій швидкості вдарять дитину, це може закінчитися погано. Дітлахи іноді не можуть правильно оцінити безпечну відстань. Тому ви чітко повинні пояснити дитині, що підходити до гойдалок можна тільки збоку, а обходити їх — на великій відстані. Сідати і злізати треба тільки тоді, коли гойдалки зупинені, і в жодному разі не можна з них стрибати. Розкажіть про те, до чого можуть привести порушення цих правил. Сильно вдарити малюка можуть і каруселі, якщо не дотримуватися елементарних правил безпеки.

Так само, як і у випадку з гойдалками, частіше нагадуйте крихітці, що підходити до каруселей, що крутяться, небезпечно. Спочатку треба дочекатися їх зупинки, і тільки потім сідати на сидіння. Звичайно, слід міцно триматися. Будь-який малюк знає, що драбинки, турніки, одним словом, спортивні снаряди — штука дуже цікава і весела. Вони розвивають спритність, витривалість, координацію рухів. І мама не заборонятиме вдосталь полазити і повисіти на них. Звичайно, за умови, що малюк робитиме все це з належною обережністю. Передусім зверніть увагу на покриття спортивного дитячого майданчика. Якщо це пісок, трава, тирса або, в крайньому випадку, дрібна щебинка — сміливо відпускайте туди дитину. Якщо ж майданчик забетонований або заасфальтований, краще пошукати інше місце для ігор. Навчіть дитину правильно сплигувати з драбинки або турніка. Коли дитина розгойдується на перекладині, стрибати треба в той момент, коли тіло починає рух назад. Інакше можна легко впасти.

Усілякі гірки — улюблена розвага дітлахів. Але мамам і татусям варто звернути увагу на їх стан, перш ніж дозволити своїй дитині скотитися з вітерцем. Якщо поручні або борти гірки дерев’яні, то батьки мають перевірити, наскільки добре оброблена поверхня, щоб уникнути заноз на дитячих ручках. Для дошкільнят висота гірки не повинна перевищувати 1,2 м. Перевірте, чи ціле покриття ската гірки, чи немає на ньому щербин. З «правильної» гірки крихітка скачується без зупинки до самого низу і не вилітає на землю, а затримується на спеціально підведеному виступі. Малюк повинен знати, що гірки — не місце для пустощів. Підніматися і з’їжджати треба уважно й акуратно, дотримуватися черги і в жодному разі не штовхати інших малят. Це може спричинити серйозну травму. Звичайно, увесь час стояти поряд з гіркою й опікати малюка не обов’язково. Але краще не випускати дитину з поля зору, щоб вчасно відреагувати на небезпечну поведінку дітей.

Даремно забороняти дітям лазити по деревах. Усе одно рано чи пізно вони випробують навколишні дерева на міцність. Щоб уникнути падінь і травм, краще навчити малюка робити це правильно. Передусім лазити краще тільки по старих деревах, з товстими стволами і гілками. Молоде деревце можна легко пошкодити, і воно загине, а сам малюк, ставши на тонку гілку, полетить униз. Спиратися треба тільки на товсті живі гілки і в жодному разі не на сухі. Слід спочатку перевірити міцність гілки, а тільки потім на неї ставати. І ще: стежте, щоб малюк під час лазіння чергував руки і ноги: наприклад, спочатку перехопив руку, потім переставив ногу. Опора на три кінцівки одночасно знижує небезпеку падіння.

Катання на роликах або велосипеді — заняття, корисні в усіх відношеннях, але, в той же час, досить небезпечні. Передусім, потурбуйтеся про засоби захисту маленьких спортсменів. Усілякі шоломи, наколінники і налокітники — це не просто модні «примочки», а те, що вбереже малюка не лише від розбитих колін і обідраних рук, й від травм більш серйозних. Шолом для ролера обов’язково підбирайте з приміркою. Він повинен зручно сидіти на голові, закривати чоло, але не з’їжджати на очі. Будуть незайвими і спеціальні рукавички без пальців. Кататися на роликах краще в спеціально відведених для цього місцях. З велосипедом простіше, тільки обов’язково учіть малюка бути уважним до «пішоходів» і не розвивати високу швидкість там, де є вірогідність збити когось із малюків. Якщо вам разом з маленьким велосипедистом треба перейти проїжджу частину, обов’язково зніміть його з велосипеда і переведіть через дорогу за руку, ведучи велосипед окремо. І звичайно, ніколи не випускайте маленького «гонщика» з поля зору.

Бійки — нерідка причина серйозних травм у дітей. Частіше це доля хлопченят, але зустрічаються і задиристі дівчатка, які готові «розбиратися» з кривдником за допомогою кулаків. І кулаки — це ще пів біди. Часто в хід йдуть підручні предмети: палиці, залозки, камені та ін. Одна з головних причин дуже проста: діти ще не розуміють, наскільки серйозно можна поранити супротивника цими предметами. Спрацьовує звичайний кіношний стереотип: героя вдарили по голові здоровенним булижником, а він собі не лише живий, але й цілком здоровий. Подібні сцени спотворюють уявлення наших дітей про реальну силу удару, про біль, про те, наскільки насправді крихке вразливе людське життя. І хто як не мами і татусі повинні пояснити малюкам ці прості істини? Якби з усіма дітьми говорили про можливі наслідки таких ось бійок, дитячого травматизму було б дедалі менше.

Ще одна небезпека — великі і маленькі чотириногі, причому не лише бродячі, а й справжнісінькі домашні. Йдеться не стільки про небезпечні хвороби, які можуть переносити тварини, скільки про собачу агресію, жертвами якої іноді стають діти. Безперечно, ви повинні виховувати в дитині любов і довіру до братів менших, але малюк повинен чітко знати, що собаки бувають різні і не завжди добрі. До того ж, краще взагалі не підходити до незнайомих тварин. Розкажіть малюкові, що не можна розмахувати руками або палицею біля собаки. Він подумає, що його хочуть ударити, і може вкусити. Не слід гладити незнайомого собаку. Йому це може не сподобатися. Дитина повинна знати, як поводитися, якщо напав собака. Якщо поруч немає рятівного притулку — під’їзду або дерева — не слід утікати, собака все одно наздожене. Покажіть малюкові, як треба захистити лице і шию, притиснувши підборіддя до грудей і закрившись зігнутими в ліктях руками. Дорослі обов’язково прийдуть на допомогу. 

         Шановні мами і тата, опікуни та піклувальники! Ми звикли вважати, що навчити дітей тим чи іншим правилам безпеки можна лише за допомогою численних нагадувань. Однак, як свідчить практика, насправді це не так. Діти вчаться навіть тоді, коли ми абсолютно впевнені, що вони зайняті власними справами і не помічають нічого довкола себе. Коли дитина бачить, що батьки не завжди вимикають все газове та електричне обладнання, виходячи з будинку, дитина буде робити так само, і жодна страшна історія не допоможе. Тому, якщо хочете навчити дитину правилам безпеки, насамперед, самі дотримуйтесь їх.

Щоб уберегти дитину від біди, дорослим треба пам'ятати та самим дотримуватись наступних правил:

- не залишати дітей дошкільного віку самих, навіть на короткий час,

- забороняти підбирати на вулиці незнайомі предмети – вони можуть бути небезпечними,

- не дозволяти підходити до обірваних електропроводів,

- не дозволяти користуватися ліфтом без супроводу дорослого родича,

- не дозволяти виходити на балкон, відчиняти вікна, визирати у відчинене вікно,

- не дозволяти користуватися сірниками, відкритим вогнем, електричними й газовими приладами без нагляду дорослих.

Також, необхідно навчити дитину користуватися телефоном для виклику екстрених служб: у випадках пожежі або іншої надзвичайної ситуації необхідно викликати Службу порятунку по телефону «101»; при конфліктних, критичних, криміногенних ситуаціях звертатись до співробітників правоохоронних органів по телефону «102»; у випадку поганого самопочуття або необхідності медичної допомоги викликайте швидку допомогу по телефону «103»; якщо відчули запах газу –  дзвоніть по телефону «104».

Покровський МВ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області

               Перш ніж приступити до висвітлення тимчасових рамок, давайте визначимося, що таке виховання. Найчастіше під цим поняттям прийнято розуміти систематичну діяльність, спрямовану на вироблення певних якостей, поглядів і цінностей у дітей. Також це навчання нормам і правилам життя, які діють в певному соціумі. Крім морального аспекту, поняття виховання входить і фізична сторона, що в комбінації дозволяє виростити гармонійну і цілісну особистість. У педагогічній психології існує безліч теорій виховання, в кожній з яких своя схема втілення цього процесу. Але більшість з них зводиться до однієї спільної риси — своєчасності. Іншими словами, для того щоб засвоєння певного моральної якості пройшло успішно, необхідно виховувати його в слушний час. Наприклад, розпізнати співчуття малюк здатний вже в рік, але свідомо виявляти його по відношенню до інших людей навчається тільки після 3-х років. Крім того, більшість психологів і педагогів впевнені, що найкращим періодом для початку виховання є дошкільний вік — від 3 до 6 років. Саме в цей період відбувається величезний стрибок у психоемоційному розвитку дитини і його перша соціалізація. Малюк вперше усвідомлено стикається з суспільством незнайомих дорослих і однолітків, в якому йому належить знайти своє місце. Пояснення правил взаємодії та основ поведінки допомагає дитині швидше адаптуватися в цьому незнайомому світі.

             Про те, що виховувати дітей треба, сумніватися не доводитися. Але виникає інше питання: «Як правильно виховувати дитину?». Найчастіше батьки вибирають дві абсолютно протилежні тактики — заохочення і покарання. Самі по собі вони обидві хороші, але в якості єдиних засобів працюють погано. Заохочення виробляє стійку залежність від зовнішнього позитивного підкріплення (грошей, похвали, подарунків), а покарання позбавляє ініціативності і викликає протест, що яскраво проявляється найчастіше в пубертальном віці. Ідеальний варіант — вміла комбінація різних методів. Навчіться залежно від ситуації, що склалася, використовувати різні схеми виховання. Серед найбільш ефективних методик наступні:

• бесіда

• позитивне підкріплення

• негативне підкріплення

• переконання

• приклад для наслідування

• вираження емоцій

              Намагайтеся уникати в процесі виховання фізичного насильства: навіть найбільш безневинні ляпаси й потиличники можуть завдати великої шкоди вашим відносинам з дитиною. І не забувайте про головний інструмент, який доступний абсолютно кожному з батьків, — щиру любов. Вона здатна спрямувати на правильний шлях і уникнути багатьох помилок у вихованні дітей.

           Як ви вважаєте, де потрібно поставити кому в заголовку? У який спосіб — покараннями чи заохоченнями — можна впливати на перебіг внутрішніх психологічних процесів, що спричинюють помилкові дії і вчинки дітей?

              Покарання має бути особливим, крайнім заходом. Що більш несподівані для дитини й індивідуальні його форми, то вища його ефектив-ність і відтак його рідше доводиться застосовувати. Покарання ніколи не досягає своєї мети, якщо в очах дитини воно несправедливе. Зловживання покараннями, використання їх для залякування дитини або в ситуаціях, коли можна обійтися без нього, одноманітність покарань — усе це врешті призводить до того, що дитина припиняє реагувати на покарання так, як ви того очікуєте. Найефективнішим прийомом у ситуації, коли поведінка дитини викликає у вас негатив¬ні почуття, є розповісти дитині, що ви пережи¬ваєте в цей момент. Коли дитина починає робити щось недозволене, мама каже їй: «Я незадоволена». Якщо дитина не припиняє ви¬конувати ту чи ту дію, а почуття мами тим часом наростає, вона повідомляє їй: «Я дуже незадоволена», відтак — «Я серджуся», а коли почуття сягає найвищої точки — «Я розгнівана». Описаний прийом також сприяє розвитку в дитини рефлексії, оскільки навчає її звертати увагу на переживання іншої людини. Конфлікт між батьками й дітьми, а відтак і застосування покарань спричинює також ситуація, коли батьки змушені відмовити дітям у чомусь або щось їм заборонити. У такому випадку діти сприймають відмови та забо¬рони батьків як прояв нелюбові й агресії до себе. Допоможе прийом «ступінчастої від¬мови». Його суть полягає в тому, що, відмовляючи дитині, ви даєте їй змогу зрозуміти, що вам близькі її почуття, ви поділяєте її переживання. А ваша відмова продиктована об'єктивними обставинами. Покарання, як сильні ліки, необхідно за¬стосовувати лише у двох випадках:

• коли без нього не можна обійтися,

• коли ви впевнені, що досягнете таким чином очікуваного результату.

           Звісно, покарання буде ефективним тоді, коли є заохочення. Деякі батьки переконані, що хвалити та заохочувати дітей шкідливо й у будь-якому разі не можна відзначати їхні успі¬хи. Насправді ж у процесі виховання дитини важливо використовувати як покарання, так і заохочення, адже це дві сторони єдиного процесу — соціалізації дитини. Але робити це потрібно правильно: заохочення має переважати над покаранням.

            Заохочувати можна й потрібно різні про¬яви поведінки дитини. Особливу увагу необхідно приділяти похвалі за докладені дитиною зусилля. Не важливо, який результат дитина отримала, важливо відзначити її спробу та старання здійснити правильну дію або моральний вчинок. У заохоченні за правильно виконану дію або вчинок є дуже важливий психологічний момент. Будь-яку успішну діяльність супро-воджує відчуття успіху, радості від власного досягнення. Самі собою ці відчуття вже є нагородою й заохоченням. Завдання ж батьків — навчити дитину радіти успіху. Водночас важливо не загальмувати винагородою переживання внутрішньої радості и за¬доволення дитини від виконаної роботи, затрачених зусиль. Заохочення дитини не слід розуміти як спосіб її підкупу або зобов'язання батьків. Неправильною є позиція тих батьків, які в знак заохочення звільняють дитину від виконання певної домашньої роботи. Навпаки — одним із методів заохочення є доручення дитині нових постій-них обов'язків або ж розширення її прав. Утім тут батькам слід бути особливо уважними і, перш ніж розширити права дитини, вирі¬шити для самих себе: чи зможуть вони надати дитині обіцяні права, чи доступні вони дитині з огляду на її вік та особистісні якості? Не слід поспішати з наданням дитині як заохочення надто «дорослих» прав.

              Багатьом батькам здається, що вони ніко¬ли не мають дякувати дітям, що подяку в родині завжди слід спрямувати від дітей до батьків. Це зовсім не так. Батьки можуть і повинні висловлювати вдячність своїм дітям. Вони зобов'язані дякувати, зокрема, у випадках, коли діти:

• виявляють душевну чуйність, доброту до своїх близьких;

• не розгубилися і прийняли моральне рішення у складній ситуації;

• викликають схвалення людей навко¬ло своєю поведінкою.

            Багато батьків також цікавляться питаннями про те, як задовольняти потребу дитини в ласці, з якого віку дитини слід обмежити прояви ніжності до неї — відмовитися від поцілунків, погладжувань, обіймів тощо. Якщо тісний контакт і ніжне ставлення до дітей у сім'ї поєднувати з розумною вимогливістю, то немає нічого неправильного в тому, що ви цілуєте, обіймаєте, пестите своїх дітей. Досвід свідчить: якщо батьки, боячись припуститися помилки, не дають дитині необхідної кількості ласки, це призводить до ускладнень у розвитку дитини. Разом з тим надмірна ласка та захвалювання, що «роздають» батьки без урахування досягнень дитини, можуть навіть нашкодити їй. «Перехваленим» дітям, які за найменші досягнення чують з уст дорослих позитивну оцінку, як правило, дуже складно пристосовуватися до життя поза сім'єю. Такі діти прагнуть за будь-яку ціну отримати похвалу. Часто вони ухиляються від розв'язання складних завдань, а винагороду намагаються отримати у будь-який інший спосіб. Отже, корисно замислитися: чи не припускаєтеся ви помилки, винагороджуючи своїх дітей? Адже внаслідок надмірного чи не-правильного заохочення ваша дитина може розучитися розрізняти доцільну й недоцільну поведінку. Солодкою й бажаною для неї стане радість не від самого процесу праці, подолання труднощів, а лише від отримання тієї чи тієї винагороди. Пам'ятайте, покарання ефективне, так би мовити, за точного діагнозу й у невеликих дозах.

освітня лінія "Дитина в соціумі"

тема " Доброта - це краса людської души"

 «Будь завжди добрим, носи у своїй душі світле

 сонечко любові до всього світу, адже ти – людина»

                                                        В. Сухомлинський.

·        Добро – все позитивне, що служить на благо людині, світле, радісне, життєствердне.

·        Доброзичливий – той, хто бажає добра іншим людям, готовий їм допомагати.

·        Доброта – це чутливе, дружнє ставлення до людей; привітність, ласка, прихильність.

·        Доброта – це ще й співчуття, щирість і велика любов.

Якщо змалечку не наповнити дитяче серце милосердям, ласкою, бажанням чинити милосердні вчинки, то виникає загроза перетворити його у бездушний твердий камінь, який ні до кого не матиме ні жалю, ні співчуття.

         Дуже важливо формувати бажання допомагати, робити добро, не очікуючи за це жодної винагороди. Згодом це може дати добрі результати: дитина матиме постійну звичку йти з добром у світ проявляти турботу про інших.

         Доброта – це людська риса, здатність людини творити добро іншим. І щоб жилось усім нам добре, у мирі і в злагоді, спокійно і затишно, треба щохвилини, щоденно творити добро. В народі кажуть: «Не одежа красить людину, а добрі діла».

Чинити добро – це:

·        Нести світло , де панує темрява                                                                              

·        Нести радість, де панує смуток.

·        Нести потіху, де панує розпач.

·        Нести мир, де панує розбрат.

·        Нести любов, де панує страх.

·        Нести віру, де панує безвір’я.

·        Нести надію, де панує безнадія.

Запам’ятайте! Людина у світ приходить для добра.

Поміркуймо разом…

·        Що трапилось зі світом, якби в ньому не стало доброти?

·        Чи були у вашому житті випадки, коли вас ображали, незважаючи на те, що ви намагалися ставитися до всіх по – доброму й усім допомагати?

·        Як ви думаєте, чи важко бути добрим?

·        Чи може доброта зцілити людину?

Граючись – навчаємось…

Гра «Подумаємо про доброту».

         Діти та дорослі стають у коло. Один із членів родини грає роль «Доброти». Вона виходить за двері й думає, що доброго може зробити для кого – небудь із членів родини. Дорослий відчиняє двері, і всі голосно говорять:

«Наші двері відчиняємо, доброту в гості чекаємо». «Доброта» заходить, бере когось із членів родини за руку, виводить його на середину кола й каже, що зробить для нього (помиє посуд, почистить черевички…)

Динамічна хвилинка «Добрий дощик».

Дитина витягує руки долоньками догори, а дорослий стукає пальчиками по долоньках своєї дитини, зображуючи той чи інший дощ: дрібний грибний, теплий, ласкавий, літній, грозову зливу.

Дощик лив, лив, лив

Діжки повні нам налив,

Усі дерева напоїв

Землю матінку умив.

Малюнок «Сонце доброти».

Запропонуйте дитині намалювати сонце доброти, у якому повинно бути стільки променів скільки добрих вчинків пригадали. Потім по черзі і дорослі і діти розповідають про своє сонце доброти.

Мовленнєві перлинки:

·        З добрим здружись, а з лихим стережись.

·        Дівчинка Люба всім людям люба.

Тому, що Любі люди любі й добрі.

·        Добрі справи дорожчі за гроші.

Радимо прочитати малюку «Добро» Л. Забашта.

Людина починається з добра,-

Сказав мудрець: живи, добро звертай!

Та нагород за це не вимагай.

Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра.

Основні   завдання родинного виховання

             Батьки – головні природні вихователі дитини. Основний чинник у формуванні особистості – це виховний клімат сім’ї. Рідна домівка – не тільки місце притулку, дах над головою, а й родинне вогнище, місце захисту від життєвих негараздів. Батьки є першим суспільним середовищем дитини, а родина – провідним інститутом соціалізації. Батьки першими розкривають маленькій людині предметний світ і надають йому емоційного забарвлення.

Тож актуальними завданнями сьогодення є:

·        охоплення дошкільною освітою дітей, які не відвідують дошкільні навчальні заклади;

·        сприяння особистісному зростанню кожної дитини, розвитку її компетентності;

·        залучення до активної співпраці у вихованні та навчанні дітей практично всіх сімей на різних етапах їхнього становлення, розвитку та функціонування, з різними типами родинного середовища, різними виховними можливостями;

·        сприяння духовному зростанню батьків, формуванню в них позитивного ставлення до себе та інших, накопиченню досвіду гуманних взаємин.

            Вихователь та батьки, об’єднанні у своїй діяльності, діють в інтересах дитини, створюють для неї належні умови. Від того, наскільки такі взаємовідносини будуть узгоджені, залежить успіх формування особистості в цілому. Саме взаємодія у педагогічному процесі сім’ї та дошкільного закладу здатна здійснювати особистісно-орієнтований підхід, формувати індивідуальність, активізувати творчий потенціал не лише дитини, але і педагогів, і батьків.

Пріоритетні напрямки роботи педагогічного колективу з батьками

·        сприяння підвищенню психологічної та педагогічної компетентності батьків щодо розуміння закономірностей розвитку дитини, а також питань навчання і виховання дошкільнят;

·        залучення батьків до співпраці у створенні належних умов для життєдіяльності та розвитку дітей;

·        всебічне вивчення становища, статусу родини та моделі взаємодії з ними для здійснення диференційованого підходу;

·        залучення батьків до активної участі в заходах, що проводяться в дошкільному закладі, формування в них відчуття приналежності до колективу дитячого садка як однодумців і спільників;

·        формування усвідомленого розуміння батьками своєї відповідальності за максимальне забезпечення дитині повноцінного життя в майбутньому.

Важливий напрям своєї діяльності педагогічний колектив дошкільного закладу  вбачає в збагаченні знань вихователів про сімейне виховання, поглибленні педагогічних знань батьків, досягненні єдності виховного впливу на дитину в сім’ї і в дошкільному закладі.

     Удосконалювати роботу з батьками – це у разі необхідності вносити зміни, які збагачують зміст і форми роботи, покращують різні її показники, роблять більш доцільною, сучасною, гнучкою. Процес удосконалення – довготривалий та безперервний. Його дошкільний заклад  здійснює у різних напрямках:

·        гуманізація змісту і форм роботи з сім’єю;

·        гармонізація взаємин педагогів та батьків;

·        підвищення ефективності застосовуваних вихователем у роботі з батьками;

·        прийомів та засобів впливу.

   Старші дошкільники знайомі з різноманітними видами праці (виробнича, сільськогосподарська, у сфері обслуговування тощо), багатьма професіями (4-15). Загалом у переліку професій дошкільники виокремлюють приблизно 90 їх найменувань. Та це не означає, що про кожну професію вони мають вичерпні уявлення.

           Найпопулярніші серед дошкільників професії системи "людина - техніка", передусім - водія різноманітних видів транспорту, будівельні спеціальності (зварювальник, кранівник, бульдозерист, екскаваторник, столяр, слюсар, муляр); військові (льотчик, танкіст, ракетник, вертолітник, космонавт); різноманітні робітничі професії (вантажник, кочегар, гірник, ткаля, оптик, полірувальник, поліграфіст) тощо. Досить привабливі для них такі професії системи "людина - людина", як лікар, вихователь, няня, музичний керівник, учитель, продавець, кухар, медсестра, міліціонер. Добре відомі дітям професії системи "людина - природа": садівник, дресирувальник, хлібороб, рибалка тощо. Небагато прихильників мають професії системи "людина - художній образ", наприклад актор, письменник, скульптор. Однак у цій системі популярні серед дітей професії циркача, балерини, музиканта.

       Часто найменування професії діти замінюють найменуванням підприємства або закладу ("у зоопарку", "на фермі", "на заводі, де роблять іграшки", "у магазині"), посади - директор, начальник цеху, капітан корабля тощо.

        Уявлення дітей про професії мають суттєві статеві відмінності. Дівчатка віддають перевагу професіям системи "людина - людина", хлопчики - системи "людина - техніка", військовим спеціальностям. Вони частіше, ніж дівчатка, називають професії системи "людина - природа" і "людина - художній образ", тобто є носіями ширшої інформації про професії.

Діти старшого дошкільного віку в основному правильно уявляють структуру трудового процесу, найкраще - найцікавішу їм професію. Вони вже називають від 3 до 6 предметів, потрібних людям певної професії для роботи, а також необхідні психологічні якості (учитель - "повинен багато знати", інженер - "уміти думати", льотчик - "не боятися висоти"). Легко називають і трудові дії, послідовно розкривають процес праці (водій - "перевіряє мотор і колеса, тримає кермо, стежить за дорогою, їде, куди потрібно"; вихователь - "учить дітей доброму, займається з ними, водить на прогулянки, проводить заняття, щоб діти були розумними"). В основному діти правильно розуміють і суспільну значущість результатів праці (для чого вона потрібна) різноманітних професій. Складніше їм даються знання, які не можна повідомити безпосередньо у життєвій ситуації, тому міські діти, як правило, мало знають про працю і життя людей у селі.                  

       Велику роль у формуванні правильних уявлень про працю відіграє сім'я, вона найбільше сприяє трудовому вихованню дітей. Діти спостерігають за роботою батьків, інших родичів, бачать, як вони цікавляться справами один одного, їх взаємодопомогу.

        Чим старша дитина, тим більший у неї досвід власної трудової діяльності і тим більше цікавиться працею дорослих, особливо батьків. Основним джерелом, із якого діти черпають знання про працю батьків, є безпосереднє сприймання їхньої праці. Однак дитячі уявлення про працю батьків значно бідніші, ніж уявлення про працю людей найцікавіших для них професій. Рівень уявлень про працю батьків залежить і від джерела інформації: найвищий він у дітей, які мають змогу безпосередньо спостерігати за їх роботою, слухати розповіді про неї.